Алгоритм дії захисника при ЗАТРИМАННІ особи за підозрою у вчиненні кримінального правопорушення

18.10.2017 | Организатор события:

ДОВІДКОВА ІНФОРМАЦІЯ:

 

Порушення права:

  1.  на свободу та
  2. особисту недоторканість

І. Конвенція з прав людини та Рішення Європейського суду з прав людини:

  1. 31.03.2011 р. «Новак проти України»

55. Суд повторює, що стаття 5 Конвенції гарантує фундаментальні права на свободу і безпеку. Це право має першорядне значення в «демокра­тичному суспільстві» за змістом Конвенції (див. Де Вільде, Оомс і Версип, 18 червня 1971, § 65, Серія А, п. 12, та Вінтерверп проти Нідерландів, 24 жовтня 1979, § 37, Серія А, п. 33). Перелік виключень, викладених у статті 5 § 1, є вичерпним (див. Labita проти Італії [GC], № 26772/95, § 170, ЄСПЛ 2000-IV, та Куінн проти Франції, 22 березня 1995 року, § 42, Серія А, № 311), і тільки вузьке тлумачення цих винятків відповідає меті цього поло­ження, а саме: забезпечити, щоб ніхто безпідставно не був позбавлений свободи (див. Енгель та інші проти Нідерландів, 8 червеня 1976, § 58, Серія А, п. 22, та Амур проти Франції 25 червня 1996, § 42, Reports 1996-III).

56. Крім того, Суд нагадує, що є важливим, щоб позбавлення волі відбу­валось з дотриманням загального принципу правової визначеності. Тому необхідно, щоб умови позбавлення волі були чітко визначені національним законом і сам закон був передбачуваним у застосуванні, так щоб він від­повідав стандарту «законності», встановленому Конвенцією, – стандарту, який вимагає, щоб усі права були досить точними, щоб дозволити людині (якщо це необхідно, за допомогою відповідної консультації) передбачити, в ступені, розумному за даних обставин, наслідки, які дана дія може спричи­нити за собою (див. Барановський проти Польщі, скарга № 28358/95, § 52, ЄСПЛ 2000-III).

57. Суд також нагадує, що … позбавлення волі, яке є законним у відпо­відності з національним законодавством, все ще може бути свавільним і суперечити Конвенції. Крім того, тримання під вартою буде «свавільнім» там, де, незважаючи на дотримання букви національного законодавства, спо­стерігається елемент несумлінності чи обману з боку влади (див. Боза проти Франції, 18 грудня 1986 року, § 59, Series п. 111, та Сааді, наведено вище, § 69) або там, де національні органи знехтували прагненням застосувати від­повідний закон правильно (див. Benham проти Сполученого Королівства, 10 червня 1996 року, § 47, Звіти про постанови і рішення 1996-III … Marturana проти Італії, скарга №63154/00, § 80, 4 березня 2008 р.).

 

  1. 21.04.2011 р. «Нечипорук, Йонкало проти України»

 

173. Заявник стверджував, що його затримання 20 травня 2004 року не ґрунтувалось на обґрунтованій підозрі у вчиненні ним правопорушення. Він також зазначив, що його затримання з 13 год. до 22 год. 45 хв. 20 травня 2004 року взагалі не було задокументоване, тоді як подальше його за­тримання, визначене як адміністративне, було лише приводом для забез­печення можливості допитати його у зв’язку з розслідуваним убивством. Заявник наголосив, що навіть цей несправжній привід зник 22 травня 2004 року, коли експерт склав висновок про те, що виявлена у заявника речови­на не є наркотиком. Заявник також стверджував, що його адміністративне затримання було перетворене в кримінальне і що 23–26 травня 2004 року його було ув’язнено в якості підозрюваного без відповідної санкції суду, це, на його думку, суперечить гарантіям статті 29 Конституції, яка дозво­ляє таке затримання лише в особливих невідкладних випадках, до яких його ситуація, як стверджувалось, не належала.

174. Уряд вказав, що заявника затримали 20 травня 2004 року за підоз­рою у порушенні правил обігу наркотичних засобів і що це затримання було здійснене відповідно до вимог статті 263 КУАП. Уряд зазначив, що заявника було затримано в адміністративному порядку без санкції проку­рора чи суду протягом трьох днів, як це передбачало згадане вище поло­ження закону, після чого (23 травня 2004 року) його було звільнено. Щодо подальших трьох днів затримання заявника (23–26 травня 2004 року) Уряд стверджував, що воно здійснювалось на підставі обґрунтованої підозри в його причетності до вбивства і відповідало вимогам кримінально-процесу­ального законодавства.

175. Суд повторює, що термін «обґрунтована підозра» означає, що існують факти або інформація, які можуть переконати об’єктивного спостерігача в тому, що особа, про яку йдеться, могла вчинити право­порушення (див. рішення від 30 серпня 1990 р. у справі «Фокс, Кемп­белл і Гартлі проти Сполученого Королівства» (Fox, Campbell and Hartley v. the United Kingdom), п. 32, Series А, № 182). Мета затримання для допиту полягає в сприянні розслідуванню злочину через підтверджен­ня або спростування підозр, які стали підставою для затримання (див. рішення від 28 жовтня 1994 р. у справі «Мюррей проти Сполученого Королівства» (Murray v. the United Kingdom), п. 55, Series А, № 300-А). Однак, вимога, що підозра має ґрунтуватись на обґрунтованих підста­вах, є значною частиною гарантії недопущення свавільного затримання і тримання під вартою. Крім того, за відсутності обґрунтованої підозри особу за жодних обставин не може бути затримано або взято під варту з метою примушення її зізнатися у злочині, свідчити проти інших осіб або з метою отримання від неї фактів чи інформації, які можуть служи­ти підставою для обґрунтованої підозри (див. рішення від 13 листопада 2007 р. у справі «Чеботарі проти Молдови» (Cebotari v. Moldova), заява № 35615/06, п. 48).

176. Суд також наголошує, що не задокументоване затримання особи свідчить про абсолютне ігнорування принципово важливих гарантій статті 5 Конвенції і виявляє грубе порушення цієї статті. Незадокумен­тування таких відомостей, як дата, час і місце затримання особи, її ім’я, підстави для затримання та ім’я особи, яка здійснює затримання, має вважатися таким, що суперечить вимозі законності і самій меті статті 5 Конвенції (див. рішення від 25 травня 1998 р. у справі «Курт проти Туреччини» (Kurt v. Turkey), п. 125, Reports 1998-III).

177. Повертаючись до справи, яка розглядається, Суд зазначає, що єдиним документом, у якому пояснюються підстави для затримання заявника 20 травня 2004 року (до його адміністративного затриман­ня) і сформульовано підозри, на підставі яких міліція вирішила його затримати, є рапорт працівників міліції, які здійснили його затримання, адресований їхньому начальникові; згідно з ним вони вирішили затри­мати заявника, оскільки побачили, що він «швидко йшов, озираючись навкруги», очевидно вагаючись – іти додому чи в інше місце (див. пункт 7 вище). Суд вважає, по-перше, що цей документ не був належним до­кументом, який зафіксував факт затримання, а по-друге, на тому етапі не існувало обґрунтованої підозри у вчиненні заявником злочину.

178. Що стосується подальшого триденного затримання заявника (20–23 травня 2004 року), задокументованого міліцією як затримання на підставі підозри у вчиненні ним адміністративного правопорушення, то Суд зазна­чає, що протягом цього періоду із заявником поводилися як із підозрюва­ним у кримінальній справі за фактом вбивства пані І. Так, у зв’язку з цим убивством слідчий допитував заявника, який зізнався у вчиненні цього злочину, міліція провела обшуки за місцем його реєстрації та фактичним місцем проживання (див. пункти 35–38 вище). Зосереджуючи увагу на ре­аліях ситуації, а не на її зовнішньому оформленні та використаній терміно­логії, Суд визнає, що адміністративне затримання заявника було насправді частиною тримання його під вартою, про яке йдеться в підпункті «с» пункту 1 статті 5, як підозрюваного у кримінальній справі за фактом вбивства, але без забезпечення його процесуальних прав підозрюваного, зокрема його права на захист (див. рішення у справі «Кафкаріс проти Кіпру» (Kafkaris v. Cyprus) [ВП], заява № 21906/04, п. 116, ECHR 2008–... і рішення від 19 лю­того 2009 р. у справі «Доронін проти України» (Doronin v. Ukraine), заява № 16505/02, п. 55–56). У згаданій справі «Доронін проти України» (п. 56) Суд визнав, що така поведінка органів влади суперечить принципу юридичної визначеності, є свавільною і несумісною з принципом верховенства права. Цей висновок видається ще більш актуальним у справі, яка розглядається, оскільки, на відміну від справи Дороніна, тут не було судового рішення про адміністративне затримання заявника, а підозра у вчиненні ним правопо­рушення у сфері обігу наркотичних засобів навіть формально 22 травня 2004 року втратила підставу, у той час як заявник провів ще один день як затриманий в адміністративному порядку (див. пункти 11–12 і 129 вище).

181. Суд зазначає, що згідно із законодавством України позбавлення сво­боди без умотивованого рішення суду можливе лише в обмеженій кілько­сті достатньо чітко визначених випадків. Так, стаття 29 Конституції доз­воляє застосування такого заходу щонайбільше протягом трьох діб і лише у випадку нагальної необхідності запобігти злочинові чи перепинити його (див. пункт 121 вище). Згідно зі статтями 106 і 115 КПК (див. посилання в пункті 130 вище) слідчий може затримати особу, якщо її застали при вчинен­ні злочину, якщо очевидці чи потерпілі вказали на неї, що саме вона вчинила злочин, або якщо на ній чи на її одязі виявлено явні сліди злочину. Беручи до уваги те, що в цій справі протокол затримання заявника містив заздалегідь вдруковане стандартне формулювання і не містив жодної із законодавчо передбачених підстав затримання (див. пункт 39 вище), а також відмічаючи те, що на той час заявника було формально затримано як підозрюваного у вчиненні злочину, і його вже було ув’язнено без судового контролю протягом трьох діб, Суд визнає, що позбавлення свободи заявника слідчим із 23 до 26 травня 2004 року становило порушення національних юридичних гаран­тій, а отже, було незаконним у значенні Конвенції.

 

  1. 19.01.2012 р. «Корнейкова проти України»

 

34. …За відсутності чіткого посилання на правові підстави для арешту заявниці та пояснення необхідності застосування відповідних правових положень, Суд вважає, що арешт заявниці був свавільним.

 

Порушення вимог п. п. «с» п. 1 ст. 5 ЄКПЛ у справі «Кор­нейкова проти України» констатовано з огляду на те, що у протоколі затримання заявниці не були наведені чіткі підстави для такого затримання, а зазначені у ньому посилання були стандартними та не були проаналізовані з урахуванням обставин конкретної справи заявниці.

 

 

  1. 10.02.2011 р. «Харченко проти України»

 

71. У кількох справах Суд уже розглядав практику тримання обвинувачених під вартою виключно на підставі того, що обвинувальний висновок подано до суду першої інстанції, і визнав порушення пункту 1 статті 5 Конвенції. Суд уже наголошував, що практика тримання обвинувачених під вартою без конкретного юридичного підґрунтя або за відсутності чітких норм, які б регулювали такі питання, в результаті може призвести до позбавлення осіб свободи протягом необмеженого часу без відповідного дозволу суду і, по суті, є несумісною з принципом юридичної визначеності та принципом захи­сту від свавілля, які червоною ниткою проходять через Конвенцію і принцип верховенства права (див. рішення у справі «Єлоєв проти України» (Yeloyev v. Ukraine), № 17283/02, п. 50, від 6 листопада 2008 року).

73. Суд також зауважує, що згідно зі статтею 253 КПК України, наці­ональний суд, віддаючи особу до суду, зобов’язаний вирішити питання про зміну, скасування чи обрання запобіжного заходу. Не вбачається, що від суду вимагається умотивовувати своє рішення про подовження строку тримання обвинуваченого під вартою та встановлювати строк, на який особа має залишатися під вартою.

74. Суд вважає, що відсутність чітко сформульованих положень, які б визначали, чи можливо належним чином продовжити (якщо так, то за яких умов) застосування на стадії судового слідства запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, обраного на визначений період на стадії досудового слідства, не відповідає критерію «передбачувано­сті закону» для цілей пункту 1 статті 5 Конвенції. Суд також повторює, що практика, яка виникла у зв’язку із законодавчою прогалиною і яка допускає можливість тримання особи під вартою протягом необмеже­ного і непередбачуваного строку за обставин, коли таке тримання під вартою не передбачається ні конкретним положенням законодавства, ні судовим рішенням, сама по собі суперечить принципу юридичної визначеності, який випливає з Конвенції і є одним з основних елемен­тів верховенства права (див. рішення у справах «Барановський проти Польщі» (Baranowski v. Poland), № 28358/95, пп. 55–56, ECHR 2000-III, «Кавка проти Польщі» (Kawka v. Poland), № 25874/94, п. 51, від 9 січня 2001 року, та «Фельдман проти України» (Feldman v. Ukraine), № 76556/01 і № 38779/04, п. 73, від 8 квітня 2010 року).

75. …Суд повторює, що відсутність підстав в судових рішеннях щодо три­мання під вартою протягом тривалого часу не відповідає принципу захисту від свавілля, закріпленому в пункті 1 статті 5 (див. рішення у справі «Соло­вей і Зозуля проти України» (Solovey and Zozulya v. Ukraine), № 40774/02 і № 4048/03, п. 76, від 27 листопада 2008 року…).

86. Суд далі зазначає, що клопотання заявника від 26 вересня 2001 року про звільнення з-під варти було розглянуте судом лише 15 жовтня 2001 року, що не відповідає вимозі судового розгляду без зволікань. Як свід­чать матеріали справи, зазначене клопотання було подане ще до того, як матеріали кримінальної справи були передані до суду. Матеріали справи передавалися до суду протягом дев’яти днів. Суду знадобилося сім днів, щоб провести попередній розгляд справи, і ще три дні – щоб прийняти рі­шення щодо клопотання заявника (див. пункти 13–15 вище). Здається, що швидкість розгляду питання законності тримання заявника під вартою за­лежала від дати судового засідання в його справі, а це за обставин даної справи було на шкоду інтересам заявника і є проблемою, яка постійно ви­являється у справах проти України (див., mutatis mutandis, рішення у спра­ві «Сергій Волосюк проти України» (Sergey Volosyuk v. Ukraine), № 1291/03, п. 57, від 12 березня 2009 року) через відсутність чітких і передбачуваних положень, які б на стадії судового розгляду забезпечували процедуру, сумісну з вимогами пункту 4 статті 5 Конвенції під час стадії судового розгляду (див. рішення у справі «Молодорич проти України» (Molodorych v. Ukraine), № 2161/02, п. 108, від 28 жовтня 2010 року…).

 

  1. 19.01.2012 р. «Смолик проти України»

 

45. Суд знову нагадує, що не задокументоване затримання особи є повним запереченням принципово важливих гарантій, що містяться в статті 5 Кон­венції, і складає найбільш серйозне порушення цього положення. Відмову від документування дати, часу і місця затримання, імені затриманого, причини затримання, а також імені особи, що здійснювала затримання, слід вважати несумісною з вимогами законності та самою метою статті 5 Конвенції (див. Менешева проти Росії № 59261/00, § 87, ЭСПЛ 2006-III).

46. У даному випадку уряд не наполягає на тому, що утримання заявника під вартою з моменту його затримання (17.00, 12.05.2004) до моменту видачі ордера на його арешт (17.10, 13.05.2004) було належним чином за­документоване. Той факт, що суд першої інстанції згодом побічно визнав, що заявник був затриманий 12 травня 2004 року, не може мати серйозно­го значення. Основне питання, яке викликає стурбованість, полягає в тому, що на момент оспорюваного затримання не був складений протокол за­тримання, а постанова про залучення як підозрюваного була пред'явлена заявникові лише наступного дня, з двадцятичотирьохгодинною затримкою. Немає жодних доказів того, що до ранку 13 травня 2004 року заявникові були роз'яснені його процесуальні права, якими він міг би скористуватись у відповідний період часу. За таких обставин заявник не міг ефективно використовувати процесуальні гарантії, закріплені в Конвенції і національ­ному законодавстві. Ці недоліки зрештою призвели до порушення норм національного законодавства, оскільки заявник знаходився під вартою без відповідної постанови суду більше сімдесяти двох годин.

47. У зв’язку з цим Суд не може ігнорувати висновки КЗК (Європейський комітет із питань запобігання катуванням чи нелюдському або такому, що принижує гідність, поводженню чи покаранню), які передбачають, що у МВС України досі не склалась практика належного документування затри­мань (див. параграф 34). Суд вважає, що відмова поліції задокументувати належним чином утримання заявника під вартою в даному випадку пов'я­зана з відсутністю достатніх гарантій забезпечення того, щоб будь-яке примусове затримання людини властями було задокументоване належним чином і досить детально. Таке документування має знаходитись у відкри­тому доступі, статус особи повинен оформлятися відразу після того, як її було затримано властями, і всі процесуальні права такій особі мають бути безпосередньо і ясно роз’яснені.

 

  1. 21.10.2010 р. «Пєтухов проти України»

 

111. Хоча «законність» тримання під вартою за національним законом є першорядним чинником, він не завжди є вирішальним. На додаток до цьо­го Суд має переконатись, що тримання під вартою протягом періоду, який розглядається, відповідало меті пункту 1 статті 5 Конвенції, яка полягає в недопущенні свавільного позбавлення свободи. Суд також повинен з’ясу­вати, чи відповідає сам національний закон Конвенції включно із загаль­ними принципами, які викладені чи випливають з неї (див. рішення у справі «Вінтерверп проти Нідерландів» (Winterwerp v. the Netherlands), від 24 жовтня 1979 року, п. 45, Series A, № 33).

 

  1. 25.05.1998 р. «Курт проти Туреччини» (Kurt v. Turkey», заява № 24276/94)

 

122. Суд підкреслює основоположне значення в демократичному су­спільстві тих гарантій прав особи від незаконного арешту або затримання властями, що містяться в статті 5. Саме з цієї причини Суд неодноразово підкреслював у своїх рішеннях, що будь-яке позбавлення волі повинне здійснюватися не лише згідно з основними процесуальними нормами наці­онального права, але також відповідати цілям статті 5, тобто захищати лю­дину від свавілля властей (див. серед іншого рішення у справі «Чахал про­ти Сполученого Королівства» від 15.11.1996 р., Reports, 1996-IV, с. 1864, п. 118). Ця наполеглива вимога по захисту індивідуума від будь-якого роду зловживань з боку властей підтверджується тим фактом, що стаття 5 п. 1 обмежує обставини, при яких особу може бути позбавлено свободи на за­конних підставах, хоча ці підстави не можна тлумачити розширено, оскіль­ки вони є виключеннями з фундаментальних гарантій особистої свободи людини (див. mutatis mutandis рішення у справі «Куїн проти Франції» від 22 березня 1995 р., Серія А, т. 311, с. 17, п. 42).

123. Необхідно також підкреслити, що автори Конвенції підсилили захист від свавільного позбавлення особи свободи, створивши комплекс прав, які покликані звести до мінімуму небезпеку свавілля та встановлюють, що позбавлення волі повинне знаходитися під незалежним судовим контро­лем і супроводжуватися відповідальністю властей за свої дії. Вимоги статті 5 п. 3 і 4, підкреслюючи негайність судового контролю, набувають у цьому випадку особливо важливого значення. Негайне втручання судових органів може призвести до виявлення і запобігання діям, що представляють загро­зу для життя особи, або до викриття фактів вкрай поганого поводження, що є порушенням основних прав людини відповідно до статей 2 і 3 Кон­венції. Йдеться як про захист фізичної свободи індивідуума, так і про його особисту безпеку в ситуаціях, коли відсутність такого роду гарантій може підірвати верховенство права і позбавити затриманого самих елементар­них засобів правового захисту.

124. У зв'язку з цим Суд підкреслює, що відмова властей підтвердити, що особа затримана, свідчить про повне заперечення цих гарантій і про сер­йозне порушення статті 5. Оскільки особа виявилася під повним контролем властей, останні зобов'язані знати про його місцезнаходження. Саме тому стаття 5 покладає на них обов'язок вжити дієвих заходів із метою захисту індивідуума від загрози його зникнення і негайно провести ефективне розслідування в разі надходження скарги на те, що конкретна особа була арештована, а потім безслідно зникла.

125. З урахуванням вищевикладеного Суд згоден із висновком Комісії про те, що Юзейір Курт був затриманий солдатами і охороною села вранці 25 листопада 1993 р. Це затримання не було документально оформлене. Офіційна інформація про його місцезнаходження або долю відсутня. Да­ний факт сам по собі слід розглядати як дуже серйозне упущення властей, оскільки дозволяє особам, винним в незаконному позбавленні волі Юзейі­ра Курта, приховати свою причетність до злочину, заховати докази і уник­нути відповідальності за долю заарештованого. На думку Суду, відсутність даних про час і місце затримання, ім'я затриманого, підстав для затри­мання і імені особи, що здійснила затримання, слід вважати несумісним із цілями статті 5.

        Незадокументування таких відомостей, як дата, час і місце затримання особи, її ім’я, підстави для затримання та ім’я особи, яка здійснює затримання, має вважатися таким, що суперечить вимозі законності і самій меті ст. 5 ЄКПЛ (див. рішення у справі «Курт проти Туреччи­ни» від 25.05.98 р.)

 

ІІ. Українське кримінальне законодавство:

 

Відповідальність за незаконне затримання:

 

Стаття 371. Завідомо незаконні затримання, при­від, домашній арешт або тримання під вартою

1. Завідомо незаконне затримання або незаконний при­від – караються позбавленням права обіймати певні по­сади чи займатися певною діяльністю на строк до п’яти років або обмеженням волі на строк до трьох років.

2. Завідомо незаконні домашній арешт або тримання під вартою – караються обмеженням волі на строк від трьох до п’яти років або позбавленням волі на той самий строк.

3. Дії, передбачені частинами першою або другою цієї статті, якщо вони спричинили тяжкі наслідки або були вчинені з корисливих мотивів чи в інших особистих інтересах, – караються позбавленням волі на строк від п’яти до десяти років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

(Кримінальний кодекс України)

ПРАВОВІ ПІДСТАВИ ТА СТРОКИ ЗАТРИМАННЯ (за КПК):

 (ст. 209 КПК) Момент затримання: 

Особа є затриманою з моменту, коли вона:

1) силою або

2) через підко­рення наказу

змушена залишатися:

1)  поряд із уповноваженою службовою особою чи

 2) в приміщенні, визначеному уповноваженою службовою особою.

 

Уповноважена службова особа – особа, якій законом надано право здійснювати затримання.

 

Субєкти криимінального права, яким надано право на затримання:

  1. Будь яка особа – будь хто
  2. Службова особа (уповноважена) - слідчий

 

Строк затримання особи:

 

1) (ч. 1 ст. 211 КПК) без ухвали слідчого судді, суду  будь-якою особою

(ст. 207) При вчиненні або замаху на вчинення кримінального право­порушення

(п. 1 ч. 1 ст. 207)

Безпосередньо після вчинення кримінального правопорушення чи під час безперервного переслідування особи, що підозрюється у його вчиненні (п.2 ч.2 ст. 207)

Кожний, хто не є уповноваженою службовою особою (особою, якій законом надано право здійснювати затримання) і затримав відповідну особу, зобов’язаний негайно доставити її до уповноваженої службової особи або негайно повідомити уповноважену особу). Затримання уповноваженною службовою особою не може пере­вищувати сімдесяти двох (72) годин з моменту затримання.  Затримання особи без ухвали слідчого судді, суду (глава 18, § 2)

(ч. 2 ст. 211 КПК) Затримана без ухвали слідчого судді, суду особа не пізніше шістде­сяти (60) годин з моменту затримання повинна бути звільнена або доставлена до суду для розгляду клопотання про обрання стосовно неї запобіжного заходу.

 

2) (ч. 1 ст. 191 КПК) на підставі ухвали слідчого судді, суду (Уповноваженою службовою особою (ст. 208)

Особу, підозрювану у вчиненні злочину, за який передбачене покарання у вигляді позбавлення волі

(ч. 1 ст. 208)

Якщо цю особу застали під час вчинення злочину або замаху на його вчинення

(п. 1 ч. 1 ст.208)

Якщо безпосередньо після вчинення злочи­ну очевидець, в тому числі потерпілий, або сукупність очевидних ознак на тілі, одязі чи місці події вказують на те, що саме ця особа щойно вчинила злочин (п. 2 ч.1 ст.208)

Особу, підозрювану у вчиненні злочину, за який передбачене основне покарання

у вигляді штрафу

в розмірі понад три тисячі неоподатко­вуваних мінімумів доходів громадян

(ч. 2 ст. 208)

Якщо підозрюваний не виконав у вста­новленому порядку вимог щодо внесення коштів як застави та надання документа, що це підтверджує (ч. 2 ст. 208)

Якщо підозрюваний не виконав обов’яз­ки, покладені на нього при обранні запобіжного заходу (ч. 2 ст. 208 службову особу про затримання та місцезнаходження особи, яка підозрюється у вчиненні кримінального право­порушення (ч. 3 ст. 207)) не може перевищувати тридцяти шести (36) годин з моменту затримання. Затримана на підставі ухвали слідчого судді, суду особа не пізніше тридцяти шести годин із моменту затримання повинна бути звільнена або доставлена до слідчого судді, суду, який постановив ухвалу про дозвіл на затримання з метою приводу (ч. 1. ст. 192)

Документальне оформлення процесуальної дії ЗАТРИМАННЯ:

 ПРОТОКОЛ ЗАТРИМАННЯ

1. Про затримання особи, підозрюваної у вчиненні злочину, складається протокол, копія якого негайно вручається затриманому, а також надсила­ється прокурору.

2. Протокол має відповідати вимогам ст. 104 КПК України та  містити, крім анкетних даних підозрюваного, наступне:

- місце, дата і точний час (година і хвилини) затримання;

- підстави затримання;

-  результати особистого обшуку;

- клопотання, заяви чи скарги затриманого, якщо такі надходили;

- повний перелік процесуальних прав та обов’язків затриманого.

3. Протокол про затримання підписується особою, яка його склала, і затриманим.

4. Має мати інформацію,чи повідомлено про затримання близьких родичів, членів сім’ї чи інших осіб за вибором клієнта.

Повідомлення батьків (опікунів, піклувальників, органів опіки і піклування) неповнолітнього затриманого робиться незалежно від того, чи погоджується

із цим затриманий.

Службова особа, відповідальна за перебування затри­маних, зобов’язана перевірити дотримання вимог ст. 213 КПК щодо повідомлення інших осіб про затриман­ня, а у разі нездійснення такого повідомлення – здійс­нити передбачені цією статтею дії самостійно.

Повідомлення про підозру

Повідомлення про підозру затриманій особі вручається не пізніше двадцяти чотирьох (24) годин з моменту затримання.

(ч. 2, 3 ст. 278 КПК)  Якщо повідомлення про підозру в цей строк не вручено, така особа негайно має бути звільнена.

Алгоритм дії захисника:

І. ВСТУП У СПРАВУ

 На стадії затримання правову допомогу надає платний/безоплатний адвокат з моменту його повідомлення клієнтом або його родичами чи знайомими або  Центром БВПД про затримання особи до моменту відмови від його послуг або, у разі захисту його адвокатом системи БВПД, обрання їй запобіжного заходу, якщо такий обирався або до залучення іншого платного адвоката.

 Отримавши повідомлення про затримання, платний адвокат НЕГАЙНО виїжджає на місце затримання. Отримавши повідомлення Центру про затримання особи, адвокат протягом однієї години (а у виняткових випадках – протягом шести годин) з’являється до службової особи, що здійснила затримання, чи підрозділу органу досудового розслідування, до якого доставлено затриману осо­бу (п. 8 Постанови КМУ № 1363 від 28.12.2011 року «Про затвердження Порядку інформування центрів з надання безоплатної вторинної правової допомоги про випадки затримання осіб»).

Для підтвердження своїх повноважень адвокату необхідно мати із собою:

1) свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю;

2) договір з родичами затриманного/доручення Центру або реквізити цього доручення, отримані адвокатом від чергового Центру, якщо воно не направлено слідчому.

Адвокат(платний/безоплатний) повинен:

зафіксувати свою явку до слідчого у журналі реєстрації відвідувачів у черговій частині одночасно подати слідчому  клопотання про надання зустрічі із підзахисним та ознайомлення з матеріалами розслідування

Слідчому СВ МВ УМВС України

в ___________ області ________ __.__.

Адвоката _____________ __.__.,

свідоцтво про право на зайняття

адвокатською діяльністю

№ ____ від __.__.19__ р., адреса, № тел.

В інтересах підозрюваного

_________________________________

КЛОПОТАННЯ

Про побачення із підзахисним та про ознайомлення з матеріалами кримінального провадження

На підставі _______________________№ ____ від __ ______ 20__ року для здійснення захисту підозрюваного _________ ____. під час затримання мене залучено в якості його захисника у кримінальному провадженні №_____________, внесе­ному до Єдиного реєстру досудових розслідувань ___ __________ 20____ р. Враховуючи викладене та керуючись ст. 42, ч. 5 ст. 46, ст. 50, ст. 221 КПК України,

ПРОШУ:

1. Надати мені для ознайомлення матеріали кримінального провадження № _______, в тому числі всі протоколи процесуальних дій, проведених із участю ______________.

2. Надати мені можливість конфіденційного побачення з підзахисним.

3. З цього моменту без моєї участі не проводити жодних дій з ________________

4. Про проведення процесуальних дій повідомляти мене завчасно за адре­сою ________________________ або телефоном №_______________________

Додатки:

- Договір/ Доручення Центру з надання вторинної безоплатної правової допомоги № ___ від __.__.20___ р.

- Копія свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю № ____ від ___.___._______ р.

Адвокат                                      (підпис)                      _______________________________

ВІДМОВА ВІД АДВОКАТА

1.У разі відмови клієнта від здійснення його захисту платним адвокатом або адвокатом із Центру БВПД, останній повинен особисто (поспілкувавшись з клієнтом) перевірити, чи є така відмова добровільною, чи не є вона результатом тиску з боку працівників міліції. Якщо після проведен­ня бесіди особа наполягає на прийнятому рішенні відмовитись від адвоката, останній має отримати від неї заповнену власноруч заяву про відмову від послуг захисника, в якій доцільно зазначити причини такої відмови.

2 Про відмову від участі захисника слідчим складається протокол (ст.54 КПК). Бажано отримати копію такої Постанови.

3.Не допускається прийняття відмови від захисника, коли його участь

є обов’язковою:

1. У кримінальному провадженні щодо осо­бливо тяжких злочинів (ч.5, ст.12 ККУ). У цьому випадку участь захисника забезпечується з моменту набуття особою статусу підозрюваного (ч.1, ст.42 КПК), тобто затримання за підозрою або якій вручено повідомлення за підозрою  (ст.276-279 КПК)

2. У кримінальному провадженні ( ч.___,ст._____ КПК):

1) щодо осіб, які підозрюються або об­винувачуються у вчиненні кримінального правопорушення у віці до 18 років, – із моменту встановлення факту неповноліття або виникнення будь-яких сумнівів у тому, що особа є повнолітньою;

2) щодо осіб, стосовно яких передбачається застосування примусових заходів виховного характеру;

3) щодо осіб, які внаслідок психічних чи фі­зичних вад (німі, глухі, сліпі тощо) не здатні повною мірою реалізувати свої права, – з моменту встановлення цих вад;

4) щодо осіб, котрі не володіють мовою, якою ведеться кримінальне провадження, – з моменту встановлення цього факту;

5) щодо осіб, стосовно яких передбачається застосування примусових заходів медичного характеру чи вирішується питання про їх за­стосування, – з моменту встановлення факту наявності в особи психічного захворювання або інших відомостей, які викликають сумнів щодо її осудності;

6) щодо реабілітації померлої особи – з моменту виникнення права на реабілітацію померлої особи.

4. За наведених обставин відмова від захисника Центру може бути також при­йнята :

- Якщо така відмова пов’язана із участю у провадженні захисника за уго­дою. У такому разі захисник Центру повинен пересвідчитись, що у справу допущений інший адвокат. У досьє має бути документ, що підтверджує вступ іншого адвоката в справу.

- Якщо така відмова пов’язана із особою конкретного адвоката. У цьому разі Центр має розглянути питання про призначення для здійснення захи­сту іншого адвоката.

 

ВІДМОВА АДВОКАТА ВІД ЗДІЙСНЕННЯ ЗАХИСТУ ЗАТРИМАНОЇ ОСОБИ

1. Захисник не має права взяти на себе захист іншої особи, якщо це суперечить інтересам особи, якій він надає або раніше надавав правову допомогу.

2. Відмовитися від виконання своїх обов’язків захисник

А) МОЖЕ:

 

1) у разі незгоди з підозрюваним, обвинува­ченим щодо вибраного ним способу захисту, за винятком випадків обов’язкової участі захисника;

 

2) у разі умисного невиконання підозрю­ваним, обвинуваченим умов укладеного із захисником договору, яке проявляється зокрема у систематичному недодержанні законних порад захисника, порушенні вимог КПК тощо;

 

Б) МАЄ:

1) коли він брав участь у цьому ж кримі­нальному провадженні як слідчий суддя, суддя, присяжний, прокурор, слідчий, потерпілий, цивільний позивач, цивільний відповідач, експерт, спеціаліст, перекладач;

 
 

2) якщо він у цьому провадженні надає або раніше надавав правову допомогу особі, інтереси якої суперечать інтересам особи, яка звернулася з проханням про надання правової допомоги (конфлікт інтересів);

 

3) у разі зупинення або припинення права на зайняття адвокатською діяльністю (зупи­нення дії свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю або його анулю­вання) в порядку, передбаченому законом;

 

4) якщо він є близьким родичем або членом сім’ї слідчого, прокурора, потерпілого або будь-кого зі складу суду.

 

3. За наявності вказаних обставин, з метою забезпечення права на захист затриманого, адвокат ЦБВПД повинен невідкладно повідомити про них Центр, який негайно вирішує питання про призначення іншого захисника.

 

Слідчому ____________ РВ УМВС

_______________________ області

__________________________

Затриманого _______________

За підозрою у вчиненні кримінального

правопорушення, передбаченого ч. __

ст. ______ КК України

КЛОПОТАННЯ

_________ року мене було затримано за підозрою у вчиненні криміналь­ного правопорушення, передбаченого ч.___ ст. _____ КК України.

_____________ року мені оголошено підозру.

Оскільки я не маю можливості укласти угоду із захисником на платній основі, а на підставі ст. 14 ЗУ «Про безоплатну правову допомогу» від 19.11.2012 року маю право на безоплатну вторинну правову допомогу для здійснення захисту від обвинувачення,

ПРОШУ:

1. Клопотання задовольнити.

2. Винести постанову, згідно якої доручити _______________ обласно­му центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги призначити мені захисника для здійснення захисту від обвинувачення.

__.____.20____ р.                                                                                              _________________

 

У разі оскарження ухвали суду першої інстанції про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою або домашнього арешту, надання правової допомоги адвокатом ЦБВПД  завершується після закінчення апеляційного розгляду скарги на ухвалу про застосування такого запобіжного заходу, крім випадків відмови від адвоката на даній стадії (наказ КЦ № 31 від 25.07.2013 року).

 У разі, якщо адвокат залучається до участі у справі після затримання особи на підставі ухвали слідчого суду, судді, він має перш за все з’ясувати,

1.чи вручено особі копію ухвали про затримання, а також:

 2. чи не був раніше здійснений привід підозрюваної, обвинуваченої особи до суду на підставі тієї самої ухвали;

 3. чи не відкликане прокурором клопотання про дозвіл на затримання;

 4. чи не закінчився строк дії ухвали, зазначений у ній, або

5. чи не сплинув шести­місячний строк із моменту прийняття ухвали, в якій не зазначений строк її дії.

У разі наявності обставин, зазначених у підпунктах 1.–3., адвокат подає клопотання про залишення без розгляду слідчим суддею справи, та про негайне звільняється особи з-під варти.

Адвокат відразу звертається до особи, відповідальної за перебування затриманих, а також до слідчого (слідчого судді) з вимогою про припинення порушення прав людини та звільнення, якщо:

сплинули

36 годин

сплинули

72 години

сплинули

60 годин

сплинули

24 години

з моменту затримання особи

на підставі ухвали слідчого судді, суду

без ухвали слідчого судді, суду

не вирішене питання про обрання запобіж­ного заходу у вигляді тримання під вартою

за умови, що особа не була доставлена до суду для розгляду клопотання про обрання стосовно неї запобіжного заходу

за умови, що особі не було вручене повідомлення про підозру

 

Водночас адвокат звертається зі скаргою до слідчого судді на незаконність поз­бавлення підзахисного свободи без судового рішення.

 

Захиснику необхідно вимагати перевірки обґрунтованості затри­мання особи в кожному випадку, коли вжиті ним заходи не дозволили зі­брати достатньо інформації для висновку про законність такого затримання.

В разі створення фактичних перешкод для допуску у справу, порушення права на захист та Конвенції з прав людини негайно подати скаргу на незаконні дії відповідних осіб (у разі відмови в задоволенні клопотання), а адвокату ЦБВПД -  проінформувати про це Центр з надання безоплатної правової допомоги  

Увага:

Рішення Європейського суду з прав людини щодо фактів незаконного затримання:

21.04.2011 р. «Нечипорук, Йонкало проти України»

253. Суд зазначає, що момент, із якого стаття 6 починає застосовуватись до «кримінальних» питань, залежить від обставин справи. Провідне місце, яке займає в демократичному суспільстві право на справедливий судовий розгляд, спонукає Суд віддавати перевагу «сутнісній», а не «формальній» концепції «обвинувачення», про яке йдеться у пункті 1 статті 6 (див. рішен­ня від 18 січня 2007 р. у справі «Шубінський проти Словенії» (Šubinski v. Slovenia), заява № 19611/04, п. 62). 254. Щодо справи, яка розглядається, Суд уже підтримав вказані вище до­води заявника у контексті розгляду його скарги за пунктом 1 статті 5 (див. пункт 178 вище). Отже, Суд робить висновок, що пункт 1 статті 6 Конвенції був застосовним до його ситуації з моменту його затримання міліцією 20 травня 2004 року.

258. Щодо використання доказів, отриманих із порушенням права на мов­чання та права не свідчити проти себе, Суд наголошує, що вони становлять загальновизнані міжнародні стандарти, які лежать в основі поняття спра­ведливого судового розгляду за статтею 6 Конвенції. Вста¬новлення таких стандартів пояснюється зокрема необхідністю захисту особи, яка переслі­дується за кримінальним законом, від неналежного тиску з боку органів влади, щоб завдяки цьому уникнути помилок правосуддя та сприяти реа­лізації цілей статті 6. Право не свідчити проти себе передбачає також, що сторона обвинувачення в кримінальній справі, намагаючись довести свою версію щодо обвинуваченого, не може використовувати докази, здобуті всупереч волі обвинуваченого за допомогою методів примусу чи утиску (див. рішення від 17 грудня 1996 р. у справі «Саундерс проти Сполученого Королівства» (Saunders v. the United Kingdom), п. 68, Reports 1996-VI).

259. Хоча вирішення питання про допустимість доказів є в принципі прерогативою національних судів, а роль Суду обмежується оцінюванням загальної справедливості провадження, докази, отримані за допомогою заходу, який визнано таким, що суперечить статті 3 Конвенції, потребують окремого підходу. Згідно з практикою Суду допустимість як доказів свід­чень, отриманих за допомогою катувань, з метою встановлення відповід­них фактів у кримінальному провадженні призводить до його несправед­ливості в цілому, незалежно від доказової сили таких показань і від того, чи мало їх використання вирішальне значення для засудження підсудного судом (див. згадане вище рішення у справі «Гефген проти Німеччини», п. 166, з подальшими посиланнями).

260. У справі, яка розглядається, Суд визнав, що первинні зізнання за­явника були отримані від нього в результаті поганого поводження, яке прирівнюється до катування у значенні статті 3 Конвенції (див. пункти 154–159 вище). Він також зазначає, що при розгляді його справи на¬ці­о¬¬нальні суди визнали ці зізнання допустимими доказами (див. пункт 109 вище). З огляду на принципи своєї практики, наведеної вище, Суд визнає, що це звело нанівець саму суть права заявника не свідчити проти себе, незалежно від того, яку вагу мали зазначені зізнання у доказовій базі для його засудження, і незалежно від того, що протягом слідства він зізнавав­ся ще кілька разів.

19.02.2009 р. «Шабельник проти України»

55. Стосовно використання доказів, отриманих із порушенням права збері­гати мовчання і не свідчити проти себе, Суд нагадує, що ці права є загаль­новизнаними міжнародними стандартами, які складають серцевину понят­тя справедливого судового розгляду в значенні статті 6. Їх сенс полягає, окрім іншого, в захисті обвинуваченого від неправомірного примусу з боку властей, і таким чином, у сприянні уникненню судових помилок і досягнен­ню мети статті 6. Право не свідчити проти себе зокрема передбачає, що сторона обвинувачення в кримінальній справі прагне довести винність об­винуваченого, не вдаючись до доказів, які були отримані шляхом примусу або насильства всупереч волі обвинуваченого (див., inter alia, Saunders v. the United Kingdom, цит. вище § 68; Heaney and Mcguinness, цит. вище § 40; J.b. v. Switzerland № 31827/96, § 64, ECHR 2001-ІІІ; і Allan, цит. вище § 44).

57. Суд відзначає, що з першого допиту заявника стало зрозуміло, що він не просто дає показання як свідок злочину, а по суті, зізнається в його здійсненні. З моменту, коли заявник вперше зробив визнання, не мож­на стверджувати, що слідчий не підозрював про причетність заявника до вбивства. Наявність такої підозри підтверджується тим, що слідчий зробив подальші кроки, щоб перевірити достовірність свідчень заявника стосовно нього самого, і провів слідчі дії, такі як відтворення обстановки і обставин злочину, що зазвичай проводиться з підозрюваним. На думку Суду, положен­ня заявника серйозно похитнулось, як тільки почали розслідувати підозру щодо нього і збирати докази обвинувачення (див. X v. the United Kingdom № 728/74, висновок Комісії від 11 травня 1978 року, Збірка судових рішень (DR) 14, стор. 27). Тому Суд приходить до висновку, що в обставинах да­ної справи стаття 6 була застосовна з 15 лютого 2002 року, коли заявник зізнався у вбивстві пані К., і відхиляє попередні заперечення Уряду.

58. Суд повторює, що, особливо коли йдеться про позбавлення волі, інтереси правосуддя в принципі вимагають юридичного представництва (див. Benham v. the United Kingdom, № 19380/92, § 61, 10 червня 1996 року). До того ж Суд відзначає, що українське законодавство передбачає обов’язкову юридичну допомогу особам, яким у разі засудження загрожує довічне позбавлення волі. Таким було положення заявника, оскільки він уже був звинувачений у вбивстві – і звинувачення в другому вбивстві роби­ло можливим покарання у вигляді довічного ув’язнення (див. параграф 26 вище). Суд вважає, що юридичне представництво заявника в даний період було необхідним в інтересах правосуддя. 59. Крім того, не дивлячись на аргументи Уряду про те, що право заявника зберігати мовчання захищалося національним законодавством і що погане поводження з метою отримати визнання не було доведене, обставини спра­ви наводять на думку, що ці його свідчення були отримані всупереч його волі. Хоча заявник не довів якого-небудь фізичного примусу з боку слідчого, те, що інша людина в ході того ж розслідування також зізналася у вбивстві пані К. і відмовилася від своїх свідчень, заявивши про примус з боку того ж слідчого, може породити обґрунтовані сумніви щодо прийомів слідчого в да­ній справі. Більше того, заявник, якого попередили про кримінальну відпові­дальність за відмову від дачі свідчень і в той же час інформували про право не свідчити проти себе, міг зніяковіти, як він і заявляє, щодо відповідально­сті за відмову від дачі свідчень, особливо за відсутності юридичної допо­моги під час допиту. Також слід зазначити, що хоча заявник відмовився від своїх свідчень під час судового розгляду, національні органи обґрунтували його засудження за вбивство пані К., у вирішальній мірі, якщо не виключно, його свідченнями, які слід розглядати як самообмову. Фактично ці свідчення не містили якої-небудь інформації, що не була б відома слідчим (на відміну від справи про викрадання і вбивство С., у ході якої заявник показав міліції місце, де був захований труп), і були отримані за нез’ясованих обставин і при очевидному порушенні права заявника на захист.

60. Вищезазначених міркувань вистачає, щоб Суд зробив висновок, що за­явникові було відмовлено в справедливому судовому розгляді. Отже, було порушення статті 6 § 1 і § 3 (c) Конвенції.

ІІ. Українське кримінальне законодавство:

 

Стаття: ст.371 ККУ

 

ІІ. Перевірка документального оформлення ЗАТРИМАННЯ( ПРОТОКОЛ)

 

1. Адвокат має перевірити, чи, складєний протокол про затримання особи, підозрюваної у вчиненні злочину

 Адвокат має перевірити, чи  копія протоколу про затримання негайно вручєна затриманому,

 Адвокат має перевірити, чи протокол затримання надісланий прокурору.

2. Адвокат має перевірити, чи відповідає протокол вимогам ст. 104 КПК України та чи містить, крім анкетних даних підозрюваного, наступне:

-  місце, дата і точний час (година і хвилини) затримання;

-  підстави затримання;

-  результати особистого обшуку;

-  клопотання, заяви чи скарги затриманого, якщо такі надходили;

-  повний перелік процесуальних прав та обов’язків затриманого.

3.. Якщо протокол не підписаний затриманим, адвокату необ­хідно з’ясувати причини цього та у разі виявлення порушення прав клієнта реагувати на це поданням відповідних скарг.

4. У випадку, коли затриманому фактично не надається копія протоколу затримання, або у разі відмови адвокату в ознайомленні чи наданні йому копії протоколу про затримання, захисник має подати письмове клопотання про надання копії протоколу через чергову частину підрозділу, що здійснив затри­мання, або процесуальному керівнику у провадженні органу прокуратури.

5. Адвокат перевіряє, чи повідомлено про затримання близьких родичів, членів сім’ї чи інших осіб за вибором клієнта. Якщо у протоколі немає від­повідної відмітки про повідомлення зазначених осіб, або у разі, коли клієнт повідомляє, що фактично їх не проінформували, адвокат:

-  звертається з цього приводу до особи, відповідальної за перебування затриманих;

-  самостійно повідомляє близьких родичів (або інших осіб, на яких вказує затриманий) про затримання і місце перебування затриманого, якщо він не заперечує проти цього.

Повідомлення батьків (опікунів, піклувальників, органів опіки і піклування) неповнолітнього затриманого робиться незалежно від того, чи погоджується

із цим затриманий.

6. Щодо громадян іноземних держав адвокат самостійно або через КЦ (Центр) має повідомити Міністерство закордонних справ України (01018, м. Київ, Михайлівська площа, 1, довідкова служба: (+38 044) 238-17-48, е-mаil: zsmfa@mfa.gov.ua) або представництва МЗС України, які є у містах Львові, Одесі, Сімферополі. Адвокат може також повідомити про затримання безпосередньо посольство (консульство) держави, громадя­нином якої є затриманий.

ІІІ. ПРОВЕДЕННЯ КОНФІДЕНЦІЙНОГО ПОБАЧЕННЯ

 

Увага:

 Спілкування із затриманим не може бути обмежене в часі, до того на такій зустрічі є неприпустимою присутність конвою, оперативних або інших працівників міліції.

 

  1. Адвокату обов’язково реалізовує право на конфіденці­йне побачення.

 Під час першого спілкування адвокат:

А)  докладає необхідних зусиль для встановлення психологічного контакту з підзахисним,

Б) пояснює, що за­хисник використовує лише законні засоби захисту, і

В) отримана від клієнта інформація щодо обставин та його позиції у справі є конфіденційною та складає предмет адвокатської таємниці.

Під час побачення адвокат роз’яснює клієнту його права і обов’язки та складає протокол інтерв’ю з клієнтом.

2.  Адвокат під час конфіденційної зустрічі з клієнтом з’ясовує:

- чи здійснювався за його відсутності обшук затриманої особи, якщо так, то чи були присутні при цьому  двоє понятих,

- чи застосовувався відеозапис ходу проведення відповідної слідчої дії;

- чи здійснювався у його відсутності обшук або огляд житла, а якщо так, то

- чи були присутні при цьому  двоє понятих (незалежно від застосовування технічних засобів фіксування відповідної слідчої дії);

- чи надано особі, яка володіє житлом або іншим володінням, копію ухва­ли про дозвіл на обшук житла чи іншого володіння;

- чи проводився обшук самих осіб, які перебували в житлі або іншому володінні, якщо так, чи вилучались у них будь-які предмети або документи;

 

Увага :

Понятими не можуть бути:

-потерпілий,

-родичі підозрюваного, обвинуваченого і потерпілого,

-працівники правоохорон­них органів,

-особи, зацікавлені в результатах кримінального провадження.

 

3. Адвокат має встановлювати та фіксу­вати дану інформацію для використан­ня її надалі в інтересах клієнта.

- чи проводилось під час обшуку:

1) вимірювання,

2)фотографування,

3)звуко- або відеозапис,

4) складались плани та схеми, виготовлялись графічні зображення обшуканого житла або іншого володіння особи чи окремих речей,

5)виготовля­лись відбитки та зліпки,

6)оглядались і вилучались речі та документи;

 

Увага:

Вилучені речі та документи, які не входять до переліку, щодо якого прямо надано дозвіл на відшукання в ухвалі про дозвіл на проведення обшуку, та не відносяться до предметів, які вилучені законом з обігу, вважаються тимчасо­во вилученим майном (глава 16 КПК України).

У цьому разі слідчий, прокурор, інша уповноважена особа зобов’язана скласти відповідний протокол і забез­печити схоронність такого майна.

Осо­ба, яка здійснила законне затримання, зобов’язана одночасно із доставлен­ням затриманої особи до слідчого, прокурора, іншої уповноваженої особи передати їй тимчасово вилучене майно, що засвідчується протоколом.

 

- чи робили клієнт або інші особи, у присутності яких здійснювався обшук, заяви, якщо так, то чи були вони занесені до протоколу обшуку;

- чи роз’яснено клієнту його процесуальні права уповноваженою службо­вою особою, яка здійснила затримання. 4. адвокат має сам роз’яснити клієнту:

1) підстави його затримання,

2)у вчиненні якого злочину він підозрюється,

3)право отримувати медичну допомогу,

4)давати показання з приводу підозри проти нього (або відмовитись від надання будь-яких пояснень із посиланням на ст. 63 Конституції),

5)повідомити інших осіб про його затримання та місце перебування,

6)вимагати проведення перевірки обґрунтованості затримання.

5. У разі відсутності доказів повідомлення інших осіб про затримання, адвокат сам повідомляє осіб, яких просив повідомити підзахисний

6. У разі з’ясування обставин, що дають підстави вважати затримання особи незаконним, адвокат має керуватися вимогами ст. 42, 206, 208 КПК та звертатися з відповідною скаргою до слідчого судді, використовуючи при цьому посилання на ЄКПЛ і практику ЄСПЛ. (Див.: зра­зок скарги;  рекомендовані рішення ЄСПЛ.)

Увага:

У рішенні по справі «Нечипорук і Йонкало проти Украї­ни» суд визнав, що адміністративне затримання заявни­ка було насправді частиною тримання його під вартою, про яке йдеться у підпункті «с» пункту 1 статті 5, як під­озрюваного у кримінальній справі за фактом вбивства, але без забезпечення його процесуальних прав підо­зрюваного, зокрема його права на захист. Суд визнав, що така поведінка органів влади суперечить принципу юридичної визначеності, є свавільною і несумісною з принципом верховенства права.

 

7. Адвокат отримує від клієнта інформацію про обставини фактичного за­тримання та фіксує такі дані у протоколі інтерв’ю з клієнтом.

8. Адвокат з’ясовує позицію клієнта по справі, обговорює її та разом із підзахисним визначає подальшу поведінку під час проведення слідчих дій.

9.Адвокат отримує від клієнта всю інформацію, що має правове значення, та фіксує її у досьє.

Увага:

У досьє адвоката має бути зазначено:

- обставини, що визначають ознаки складу кримінального правопорушення (короткий опис фабули справи);

- докази, які вже є у розпорядженні сторони обвинувачення;

- ймовірні докази, які можуть бути отримані стороною обвинувачення;

- потенційні джерела доказів на користь клієнта (контактну інформацію про ймовірних свідків , місце зберігання документів тощо);

- обставини, які характеризують особу клієнта і можуть бути використані під час вирішення питання про обрання запобіжного заходу для клієнта.

10. З метою визначення позиції по справі й тактики захисту адвокат роз’яснює підзахисному:

- можливі варіанти кваліфікації його дій за умови доведеності/недоведеності певних обставин,

- передбачені законом вид і розмір покарання та існуючу судову практику.

11. адвокат обговорює можливість обрання підзахисним на даному етапі позиції мовчання, якщо інформації недостат­ньо,.

Увага: остаточне рішення щодо позиції у справі має прийняти підзахисний. У крайньому випадку може бути поставлене питання про заміну адвоката. Адвокат не може займати у справі позицію, яка суперечить волі клієн­та, крім випадків, коли захисник впевнений у самообмові клієнта.

12. адвокат повинен  роз’ясни­ти клієнту можливі наслідки слідування  позиції відмови від надання показань та рекомендувати утриматись на даний час від дачі показань на підставі ст. 63 Конституції у разі бажання клієнта обрати позицію, яка явно не відповідає об­ставинам справи та/або наявним (ймовірним) доказам обвинувачення чи суттєво погіршує становище підзахисного.  

13. Адвокат роз’яснює затриманому його процесуальні права та поло­ження ст. 63 Конституції, зокрема право відмовитись від дачі показань або участі у процесуальних діях.

14. Адвокат роз’яснює процедуру допиту підозрюваного, його права, обгово­рює зміст показань, питання, які необхідно з’ясувати, якщо клієнт погоджується давати показання.

15. Адвокат отримує копії всіх доку­ментів, які були вручені клієнту під час провадження по справі (постанов, протоколів тощо). Після виготовлення копій отриманих від клієнта доку­ментів адвокату необхідно повернути їх підзахисному.

16. Адвокат має ознайо­митись із матеріалами, що стали підставою для затримання підзахисного, та всіма протоколами слідчих дій, проведених за участі клієнта (п. 14 ч. 1 ст. 42, ст. 221 КПК), отримувати їх копії або копі­ювати при необхідності. У разі відмови слідчого надати для ознайомлення матеріали кримінального провадження, адвокат вправі оскаржити таку від­мову прокуророві, а у разі відсутності письмової відмови та/або ненадання матеріалів – звернутися до прокурора із скаргою на бездіяльність слідчого.

 

 

Увага:

Послідовність дій, зазначених у цьому розділі, адвокат встановлює самостійно, в залежності від обставин конкретної справи.

Зазначений у протоколі інтерв’ю перелік питань не є вичерпним, він зале­жить від конкретної справи.


ПРОТОКОЛ ІНТЕРВ’Ю (КОНФІДЕНЦІЙНОЇ ЗУСТРІЧІ) З КЛІЄНТОМ

І.ІНФОРМАЦІЯ ПРО ОСОБУ

П.І.П.:_____________________________________________________________

Адреса фактичного проживання та реєстрації:___________________________________________

Телефон:__________________________________________________________

Дата і місце народження: ___________________________________________

Освіта: ____________________________________________________________

Військовозобов’язаний

(звання, нагороди, заохочення, дисциплінарні заходи):___________________

__________________________________________________________________

ІІ. РОБОТА: ________ так _________ ні

Місце роботи:______________________________________________________

Адреса та телефон:_________________________________________________

Посада:___________________________________________________________

Заробітна плата:____________________________________________________

Термін роботи на цьому робочому місці:_______________________________

Безробітний: ________так ________ ні

Термін безробітності:_______________________________________________

Причина (пенсіонер, учень, студент, інвалід тощо):______________________

ІІІ. СІМЕЙНИЙ СТАН

Сімейний стан: Одружений (-а) _____ Розлучений (-а) _____ Неодружений (-а) _____

Удівець (вдова) _____ Фактичні шлюбні відносини ____________

Контактна інформація чоловіка (дружини):_____________________________

Місце роботи чоловіка (дружини):_____________________________________

Діти (вік та кількість):_______________________________________________

__________________________________________________________________

Інші утриманці:_____________________________________________________

ІV. БАТЬКИ

П.І.П. батька, номер телефону, місце роботи:

__________________________________________________________________

П.І.П. матері, номер телефону, місце роботи:

__________________________________________________________________

Інші контактні особи: _______________________________________________

V.НАРКОТИЧНА ТА/АБО АЛКОГОЛЬНА ЗАЛЕЖНІСТЬ

Тип наркотичного препарату, частота та термін вживання:

__________________________________________________________________

__________________________________________________________________

Наявність залежності: є ____ немає _____

Лікування від алкогольної/наркотичної залежності:

__________________________________________________________________

__________________________________________________________________

VІ. ЗАХВОРЮВАННЯ

Серйозні захворювання та інвалідність:

__________________________________________________________________

__________________________________________________________________

Госпіталізація (дата, місце та причина):__________________________________________________________________

__________________________________________________________________

Психіатричне чи психологічне лікування

(медичний висновок чи госпіталізація):________________________________

VІІ. СУДИМОСТІ

Раніше судимий (дата/злочин/міра покарання):

__________________________________________________________________

__________________________________________________________________

Теперішній статус

(під адміннаглядом, на випробувальному строку, знята, погашена судимість __________________________________________________________________

VІІІ. ОБСТАВИНИ ФАКТИЧНОГО ЗАТРИМАННЯ

Дата та час фактичного затримання: ___________________________________________________________________________________________________

Місце фактичного затримання

(за місцем проживання, на вулиці тощо):_______________________________

__________________________________________________________________

Ким затриманий:

__________________________________________________________________

__________________________________________________________________

Чи роз’яснені затриманому його/її права

(дата, час, ким роз’яснені, які саме права роз’яснені) ____________________

__________________________________________________________________

__________________________________________________________________

Чи зрозумів (-ла) підозрюваний/затриманий/обвинувачений, що він/вона має право не відповідати на питання чи не давати свідчення працівникам органів внутрішніх справ:____________________________________________

__________________________________________________________________

Чи зрозумів (-ла) підозрюваний/затриманий/обвинувачений, що він/вона має право проконсультуватись у адвоката перед допитом: ________________________________________________________________________________

Чи зрозумів (-ла) підозрюваний/затриманий/обвинувачений, що він/вона має право на безоплатного адвоката: ________________________________

__________________________________________________________________

Відмова від адвоката (причина): _____________________________________

__________________________________________________________________

Чи проводились до прибуття адвоката опитування або/та слідчі дії (дата, час, особа, яка проводила опитування): __________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________

Суть показів (короткий зміст): ___________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________ _____________________________________________________

Примус: Так ___ Ні ____

Вид примусу: Психічний ____________ Фізичний ________________________

Короткий опис: __________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________

Намір подати скаргу (якщо немає, вказати причину): Так ___ Ні ___

Причина відмови: ________________________ Підпис ___________________

ІХ. МАЙНО (для використання в якості застави): Так______ Ні______

Короткий опис _______________________________________________________________________________________________________________________

Х. ДОДАТКОВА ІНФОРМАЦІЯ

__________________________________________________________________

 

Увага:

 Спілкування із затриманим не може бути обмежене в часі, до того на такій зустрічі є неприпустимою присутність конвою, оперативних або інших працівників міліції.

 

2. Під час першого спілкування адвокат:

А)  докладає необхідних зусиль для встановлення психологічного контакту з підзахисним,

Б) пояснює, що за­хисник використовує лише законні засоби захисту, і

В) отримана від клієнта інформація щодо обставин та його позиції у справі є конфіденційною та складає предмет адвокатської таємниці.

 

СКАРГИ НА НЕЗАКОННІ ДІЇ ПРАЦІВНИКІВ ПРАВООХОРОННИХ ОРГАНІВ

Увага:

СПИСОК РЕКОМЕНДОВАНИХ РІШЕНЬ ЄСПЛ

1. Жорстоке поводження, заборона катувань

23.02.2012 р. «Клішин проти України»

63. Суд нагадує, що, коли у людини, затриманої поліцією в доброму здо­ров'ї, на момент звільнення виявляються травми, на державу покладаєть­ся обов'язок надати правдоподібне пояснення причин травми, в іншому випадку очевидно постає питання відповідно до статті 3 Конвенції (див. Томазі проти Франції, 27 серпня 1992 року, §§ 108–111, серія А, № 241-А, і Ribitsch, згадане вище, с. 26, § 34).

21.04.2011 р. «Нечипорук, Йонкало проти України»

153. Суд не визнає переконливими пояснення Уряду щодо того, яким чи­ном заявникові були заподіяні тілесні ушкодження. Суд також не приймає позицію Уряду про те, що відсутність скарги заявника до адміністрації ІТТ або СІЗО породжує сумніви щодо достовірності його тверджень. Він міг не вірити в дієвість скарг до адміністрації ІТТ з огляду на її структур­ний зв’язок з міліцією, працівників якої він звинувачував у катуванні (див. пункт 135 вище). Водночас Суд враховує те, що заявник намагався одразу довести свою скаргу до уваги органів слідства. Це підтверджується тим фактом, що вже 24 травня 2004 року прокуратура м. Хмельницького при­значила проведення судово-медичної експертизи. Щодо відсутності скарги до адміністрації СІЗО Суд вважає, що це не має значення, оскільки на час його переведення до цієї установи (22 червня 2004 року) органи слідства вже організували проведення двох судово-медичних експертиз і винесли постанову про відмову в порушенні кримінальної справи щодо працівників міліції для цілей встановлення кримінальної відповідальності.

154. Враховуючи наведене та з огляду на те, що органи влади не спросту­вали і навіть не намагалися пояснити медичні документи, які містили до­кази, що підтверджували скарги заявника на погане поводження з ним із застосуванням електроструму, Суд визнає доведеним – згідно з критерієм доведеності, якого вимагає Конвенційне провадження, – той факт, що ті­лесні ушкодження, зафіксовані в медичних висновках, з’явилися внаслідок поводження, на яке скаржився заявник і за яке Уряд несе відповідальність (див. рішення від 19 березня 2009 р. у справі «Полонський проти Росії» (Polonskiy v. Russia), заява № 30033/05, п. 123, і згадане в ньому рішен­ня від 20 липня 2004 р. у справі «Мехмет Емін Юксель проти Туреччини» (Mehmet Emin Yüksel v. Turkey), заява № 40154/98, п. 30).

155. Беручи до уваги той факт, що у вбивстві пані І. заявник уперше зізнався 21 травня 2004 року під час затримання у зв’язку з адміні­стративним правопорушенням, не пов’язаним із цим убивством, а також враховуючи скарги про побиття його працівниками міліції, які мали місце до надання ним повторно визнавальних показань 26 і 28 травня 2004 року (див. пункти 14, 20 і 42 вище), Суд визнає вірогідним те, що працівники міліції навмисно піддали його поганому поводженню, щоб отримати від нього визнавальні показання (див. для порівняння рішення від 31 травня 2007 р. у справі «Дурмуш Курт та інші проти Туреччини» (Durmuş Kurt and Others v. Turkey), заява № 12101/03, п. 30).

156. Крім того, враховуючи те, що заявника разом із його дружиною (заявницею), яка на той момент перебувала на восьмому місяці вагітно­сті, допитували приблизно в той самий час 21 травня 2004 року і в тому самому відділі міліції, Суд визнає правдоподібним твердження заявника про те, що йому опосередковано погрожували катуванням його дружини (див. пункти 14 і 116 вище, а також пункт 189 нижче). Суд повторює, що погроза вчинити дії, заборонені статтею 3, якщо вона достатньо реальна і негайна, може становити порушення цього положення Конвенції (див. рішення у справі «Гефген проти Німеччини» (Gäfgen v. Germany) [ВП], заява № 22978/05, п. 91, ECHR 2010–...). Суд нагадує, що у згаданій вище справі «Аккоч проти Туреччини» при кваліфікації дій, що розглядалися, як таких, що становлять катування, Суд врахував психологічний вплив на потерпілу погроз на адресу її дітей (пункти 116 і 117). У справі, яка розглядається, Суд так само вважає, що погрози стосовно катування дружини заявника – яка була особливо уразливою у зв’язку з її перебуванням на останньому етапі вагітності і яку, як це було відомо заявникові, також тримали у відді­лі міліції – ймовірно значно посилили його психічні страждання.

158. І насамкінець останнє, але не менш важливе зауваження: Суд врахо­вує тривожні висновки (вони узгоджуються з твердженнями заявника в цій справі), яких станом на час подій у справі дійшли Уповноважений Верховної Ради України з прав людини та ЄКПТ про існування для затриманих міліцією значного ризику бути підданим катуванню, особливо під час допитів, спрямо­ваних на розкриття злочинів (див. пункти 142–143 вище).

162. Суд підкреслює, що коли особа висуває небезпідставну скаргу на по­гане поводження з нею, яке було таким, що порушує статтю 3 Конвенції, це положення, взяте у поєднанні із загальним обов’язком держави за статтею 1 Конвенції «гарантувати кожному, хто перебуває під [її] юрисдикцією, права і свободи, визначені в … Конвенції», за своїм змістом вимагає проведення ефективного офіційного розслідування (див. серед інших джерел рішення у справі «Лабіта проти Італії» (Labita v. Italy) [ВП], заява № 26772/95, п. 131, ECHR 2000-IV). Так, органи влади завжди повинні добросовісно намагатись з’ясувати те, що трапилось, та не покладатися на поспішні та необґрунтовані висновки для закриття кримінальної справи або використовувати такі висно­вки як підставу для своїх рішень (див. рішення від 28 жовтня 1998 р. у спра­ві «Асьонов та інші проти Болгарії» (Assenov and Others v. Bulgaria), п. 103 з подальшими посиланнями, Reports of Judgments and Decisions 1998-VIII).

163. Суд вважає, що у справі, яка розглядається, органи влади адекватно не намагались з’ясувати, що сталося із заявником у Південно-Західно­му відділі міліції. Той факт, що він зазнав тілесних ушкоджень у відділі міліції, ніколи не заперечувався. Однак органи влади постійно зводили свої доводи про необґрунтованість скарги заявника лише до визнання неправдоподібним його твердження про те, що його катували електростру­мом. Водночас вони навіть не намагалися з’ясувати обставини, за яких він насправді зазнав цих ушкоджень.

164. Хоча згаданий вище недолік національні органи неодноразово ви­знавали і критикували (див. пункти 61, 67, 82 і 83 вище), його так і не виправили. Так, Суд зазначає, що вимоги заявника скасувати постанову прокуратури м. Хмельницького від 18 червня 2004 року про відмову в порушенні кримінальної справи щодо працівників міліції були відхилені під приводом того, що це питання розглядатиметься в рамках судового роз­гляду його кримінальної справи (див. пункт 95 вище). Суд має сумніви щодо адекватності такого підходу в принципі, зважаючи на те, що мета прова­дження у кримінальній справі щодо заявника полягала у визначенні його вини або невинуватості за пред’явленими йому обвинуваченнями у вчиненні злочинів, а не у визначенні відповідальності за стверджуване побиття чи забезпеченні відшкодування за стверджуване порушення статті 3 Конвен­ції (див. ухвалу щодо прийнятності від 3 квітня 2003 р. у справі «Тотева проти Болгарії» (Toteva v. Bulgaria), заява № 42027/98). Суд зауважує, що дослідження апеляційним судом Тернопільської області скарг заявника на погане поводження з ним у відділі міліції зводилося лише до повторного допиту відповідних працівників міліції та медичних експертів, які заперечи­ли застосування електроструму до заявника і стверджували без будь-яких додаткових пояснень, що тілесні ушкодження були заподіяні йому «тупими предметами». Суд вражений тим, що суд першої інстанції взагалі проігно­рував, як це видно з його вироку від 31 серпня 2007 року, альтернативний медичний висновок, який містився в матеріалах справи і підтверджував те, на що скаржився заявник (див. пункти 32 і 109 вище). Щодо подальшого розгляду справи Верховним Судом України Суд не може не дійти висновку, що він був поверховим – і при цьому важливі документи і факти були явно проігноровані. Так, Верховний Суд обмежився лише аналізом відеозапису слідчих дій, на якому ушкоджень на тілі заявника видно не було і який вия­вився для нього достатнім для того, щоб визнати скаргу заявника необґрун­тованою. Крім того, Верховний Суд встановив, що заявник «жодного разу не вказував на конкретних осіб, які застосовували до нього фізичний тиск» і що «на запитання, як він себе почуває, завжди відповідав, що добре», хоча на той час уже було встановлено, що він неодноразово звертався з досить конкретними скаргами, називаючи імена конкретних працівників міліції (див. пункти 61, 82 і 113 вище), а тілесні ушкодження, яких він зазнав у відділі міліції, були офіційно задокументовані.

 

17. У разі наявності у підзахисного видимих тілесних ушкоджень, адвокат фіксує їх за допомогою фото-, відеопристроїв, якщо такі відсутні – деталь­но описує усі наявні у клієнта пошкодження у протоколі реєстрації скарг із зазначенням їх розміру, локалізації, кольору тощо.

18.Якщо клієнт повідомляє про застосування до нього заходів фізичного впливу, але видимі тілесні ушкодження відсутні, адвокат фіксує у протоколі реє­страції скарг інформацію про завдані ушкодження зі слів клієнта.

Увага:

Під час фіксації тілесних ушкоджень на тілі клієнта адвокату необхідно забезпечити дотримання етичних норм. Не допускається фотографування та здійснення відеофіксації тілесних ушкоджень на закритих ділянках тіла особами протилежної статі.

 

ПРОТОКОЛ РЕЄСТРАЦІЇ

СКАРГ КЛІЄНТА НА НЕЗАКОННІ ДІЇ ПОСАДОВИХ ОСІБ

ТА ЗАПОДІЯННЯ ШКОДИ ЙОГО ЗДОРОВ’Ю

П.І.П. клієнта:

__________________________________________________________________

1. Під час розмови були помічені на затриманому будь-які тілесні пошкодження?

Так ____ Ні_____

Якщо так, то які (детальний опис: вид ушкоджень, локалізація, розмір, колір тощо)?

__________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________

Якщо так, то чи були сфотографовані?

Так_____ Ні_________

Якщо так, фотографії є в:____________________________________________

2. Під час розмови, чи скаржився затриманий на застосування тортур або нелюдського поводження щодо нього під час чи після затримання?

Так________ Ні_________

Якщо так, то які саме?

_____________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________

3. Під час зустрічі, чи висловлював затриманий будь-які скарги, пов’язані зі здоров’ям?

Так________ Ні_______

Якщо так, то які?

_________________________________________________________________________________________________

Чи пов’язані ці скарги з незаконними діями посадових осіб?

Так______________ Ні_____________

4. Чи затриманий проходив медичний огляд?

Так______ Ні__________

Якщо так, то коли?__________________________________________________ Висновок лікаря:

_________________________________________________________________________________________________

Звіт лікаря є в:________________________________________________________________________________________________

Якщо ні, то чи погоджується пройти медичний огляд із метою фіксації тілесних ушкоджень?

_________________________________________________________________________________________________

5. Чи погоджується затриманий подати офіційну скаргу на нелюдське поводження з ним (нею) чи застосування тортур? (Цей пункт заповнюється власноруч особою)

Так_____ Ні________ Не визначився__________

Причина відмови_______________________________________________________________________________

Інші заяви: _________________________________________________________________________________________________

Дата:________________

Підпис клієнта – П.І.П. ____________                                                         Підпис адвоката – П.І.П. _________________

 

19. Адвокат заявляє клопо­тання слідчому про:

- негайне проведення медичного огляду,

- направлення клієн­та у медичний заклад для фіксації наявних тілесних ушкоджень та/або надання медичної допомоги, а також

- про призначення судово-медичної експертизи.

20. Адвокат, із моменту виявлення тілесних ушкоджень у клієнта, працює таким чином стосовно скарг, щоб не втратити можливість звернення зі скаргою до ЄСПЛ.

21. Адвокат повинен скласти відповідну скаргу та за відсутності заперечень підзахисного подати її прокурору за наявності заяви клієнта про застосування до нього насильства з боку працівників міліції або якщо на тілі клієнта виявлені тілесні ушко­дження,.

22. Адвокат після того, як підзахисний ознайомиться зі скаргою під розпис, роз’яснює йому негативні наслідки її неподання та допомагає виважено прийняти остаточне рішення з цього питання у разі відмови клієнта від оскарження.

23. Адвокату доцільно отримати від клієнта письмову заяву відповідного змісту, якщо клієнт приймає остаточне рішення про відмову від оскар­ження.

24. Адвокату необхідно подати скаргу прокурору, роз’яснивши клієнту право відмовитись від неї в подальшому, коли отримані клієнтом тілесні ушкодження мають характер небез­печних для життя підзахисного чи його фізичний стан викликає сумніви у можливості прийняття виваженого рішення.

25. Якщо клієнт висловлює скарги на стан здоров’я або перебуває у фізич­ному стані, який загрожує його здоров’ю, – адвокат вживає необхідних захо­дів для забезпечення надання підзахисному невідкладної медичної допомо­ги (звертається з відповідним клопотанням до слідчого, викликає медичних працівників тощо), а якщо потрібно, наполягає на його госпіталізації.

 

МЕДИЧНІ ПИТАННЯ

Увага:

При затриманні осіб, які є пацієнтами замісної підтримувальної терапії (ЗПТ), з метою забезпечення безперервності лікування препаратами ЗПТ або проведення детоксикації затриманому, черговий підрозділу, який здійснив затримання, протягом трьох годин повинен проінформувати найближчий за місцем знаходження заклад охорони здоров`я (Наказ МОЗ, МВС, МЮ від 22.10.2012 р. № 821/937/1549/5/156 «Про затвердження по­рядку взаємодії закладів охорони здоров’я, органів внутрішніх справ, слідчих ізоляторів і виправних центрів щодо забезпечення безперервності лікуван­ня препаратами замісної підтримувальної терапії»).

26. Адвокат має перевірити, чи було здійснене черговим таке повідомлення, якщо ні

 - поскаржитись на його бездіяльність особі, відповідальній за перебування затриманих, і прокурору та

- самостійно проінформувати най­ближчий за місцем знаходження заклад охорони здоров`я.

27. Адвокат повинен невідкладно звернутись до адміністрації місця утримання та службової особи, відповідальної за перебування затриманих, із вимогою про надання медичної допомоги, у разі погіршення стану здоров’я затриманого.

 

Увага:

За бажанням клієнта до складу осіб, котрі надають медичну допомогу, може бути допущена конкретна особа, яка має право на зайняття медичною практикою (п. 6 ч. 3 ст. 212 КПК).

У рішенні у справі «Хачі Озен проти Туреччини» ЄСПЛ зазначив, що незабезпечення права на лікаря на влас­ний вибір під час перебування під вартою є одним із аргументів на користь рішення про порушення статті 3 ЄКПЛ у матеріальному аспекті.

 

28. Адвокат зобов’язаний вжити всіх  зусиль для того, щоб клієнта оглянув лікар за його вибором, якщо погіршення стану здоров’я підзахисного викликано застосова­ним до нього насильством з боку працівників міліції.

29. Адвокат має подати скаргу на жорстоке пово­дження із затриманим прокурору.

 

Увага:

У разі відсутності відповіді від прокурора про вжиті заходи за скаргою адвоката на жорстоке поводження, доцільно під час розгляду клопотання слідчим суддею зробити повторну заяву про застосування насильства до клієнта з вимогою про проведення ефективного розслідування.

Якщо під час будь-якого судового засідання особа заявляє про застосування до неї насильства під час затримання або тримання в уповноваженому органі державної влади, державній установі, слідчий суддя зобов’язаний зафіксувати таку заяву або прийняти від особи письмову заяву та:

1) забезпечити невідкладне проведення судово-медич­ного обстеження особи;

2) доручити відповідному органу досудового розслідування провести дослідження фактів, викладених у заяві особи;

3) вжити необхідних заходів для забезпечення безпеки особи згідно із законодавством.

Слідчий суддя зобов’язаний діяти в зазначеному по­рядку незалежно від наявності заяви особи, якщо її зовнішній вигляд, стан чи інші відомі слідчому судді обставини дають підстави для обґрунтованої підозри порушення вимог законодавства під час затримання або тримання в уповноваженому органі державної вла­ди, державній установі (ст. 206 КПК).

30. Адвокат заявляє клопотання про перенесення слідчої дії на інший час, а за необхідності також вживає заходів для надання медичної допомоги клієнтові (звертається з відповідним клопотанням до слідчого та/або ви­кликає медичних працівників) у випадку наміру проведення слідчої дії при наявності хворобливого стану клієнта внаслідок захворювання, тривалого утримання без належних умов для сну, відпочинку, харчування та з інших причин.

Увага:

Проведення будь-яких слідчих дій із затриманим, якщо він перебу­ває в стані алкогольного/наркотичного сп’яніння (під дією психотропних чи інших препаратів) або у будь-якому хворобливому стані, є неприпустимим.

ІV. ПРЕД’ЯВЛЕННЯ ПІДОЗРИ

31. Адвокат повинен бути присутнім під час вручення повідомлення про підозру (відбувається протягом 24 годин із моменту затримання).

32. Адвокат, під час процесуальної дії «предявлення підозри» повинен роз’яснити затриманій особі її права й обов’язки, у тому числі право давати показання з приводу підозри або в будь-який момент відмовитись їх давати.

 

ОФОРМЛЕННЯ ДОКУМЕНТІВ ПРО НАДАННЯ ПРАВОВОЇ ДОПО­МОГИ ЗАТРИМАНІЙ ОСОБІ

33. Після завершення надання правової допомоги затриманому адвокат повинен мати та додати до  досьє наступні документи:

- копію договору або

- копію доручення Центру БВПД;

- корінець із відміткою та печаткою про час перебування в ОВС;

- копію протоколу затримання

- копію повідомлення про підозру

- протокол допиту підозрюваного

- протокол інтерв’ю з клієнтом

- протокол реєстрації скарг

- нотатки адвоката

- розрахунок часу, витраченого на здійснення захисту;

- акт виконаних робіт.

Оцените материал:
53
Нравится


Популярні судові рішення
Назва події
Текст опис події: