06.03.2018 | Автор: Гайдар Василь Миколайович Задать вопрос автору
Присоединяйтесь к нам в социальных сетях: telegram viber youtube

Суд: здійснення роботодавцем донарахування сум єдиного внеску до розмiру мiнiмальної заробiтної плати, у жодному разі не позбавляє платника права на застосування понижуючого коефіцієнту до фактично нарахованих сум заробітної плати.

Фабула судового акту: Постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 22.02.2018 року постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 11.12.2017 по справі № 816/1929/17 залишено без змін.

Нагадаю, вказаною постановою визнано протиправними вимоги органу ДФС щодо невизнання права платника на застосування понижуючого коефіцієнту ставки єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у разі якщо позивач проводив працівникам виплати, які є меншими ніж розмір мінімальної заробітної плати, та здійснював донарахування єдиного внеску до її рівня, що, за висновком контролюючого органу, виключає право страхувальника на застосування понижуючого коефіцієнту.

Текст Постанови суду наводиться нижче.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 лютого 2018 р. м. ХарківСправа № 816/1929/17

Харківський апеляційний адміністративний суд

у складі колегії:

головуючого судді: Григорова А.М.

суддів: Тацій Л.В. , Старосуда М.І.

за участю секретаря судового засідання Ткаченко А.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою  Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби    на постанову Полтавського окружного адміністративного суду,м. Полтава, від 11.12.2017, суддя Н.І. Слободянюк, , повний текст складено 14.12.17 по справі № 816/1929/17

за позовом               Публічного акціонерного товариства "Полтава-банк"              

до               Державна фіскальна служба України              ,               Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби                                                 

про визнання протиправними та скасування рішень,

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство "Полтава-банк" (надалі по тексту - ПАТ «Полтава-банк», позивач) звернулось до Полтавського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Державної фіскальної служби України (надалі по тексту- ДФС України, відповідач -1), Офісу великих платників податків ДФС (надалі по тексту - відповідач 2) про визнання протиправними та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) Офісу великих платників податків ДФС від 04 вересня 2017 року № Ю-0001544301, рішення про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску Офісу великих платників податків ДФС від 04 вересня 2017 року № 0001534301 та рішення про результати розгляду скарги ДФС України від 17 жовтня 2017 року № 23231/6/99-99-11-02-02-25.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що товариством у повній мірі дотримані умови, передбачені пунктом 9-5 розділу VІІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», при яких платник має право на застосування єдиного внеску з понижуючим коефіцієнтом, а також тим, що відповідач не врахував того, що у грудні 2015 року позивач відкоригував суму єдиного внеску за серпень, вересень та жовтень 2015 року (а.с. 6-11 т. 1).

Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 11.12.2017 р. адміністративний позов Публічного акціонерного товариства "Полтава-банк" до Державної фіскальної служби України, Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби про визнання протиправними та скасування рішень задоволено частково. Визнано протиправними та скасовано рішення про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби від 04 вересня 2017 року № 0001534301 та вимогу про сплату боргу (недоїмки) Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби від 04 вересня 2017 року № Ю-0001544301. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції Офісом великих платників податків Державної фіскальної служби подано апеляційну скаргу, в якій зазначають, що Офіс ВПП ДФС не погоджується з рішенням суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог, та вважає його таким, що підлягає скасуванню в цій частині. Зазначають, що постанова Окружного адміністративного суду м. Києва від 08.12.2017 року прийнята з порушенням норм матеріального та процесуального права. Вказують, що відповідно до частини п'ятої статті 8 Закону N 2464 у разі якщо база нарахування єдиного внеску (крім винагороди за цивільно-правовими договорами) не перевищує розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на місяць, за який нараховується заробітна плата (дохід), сума єдиного внеску розраховується як добуток розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на місяць, за який нараховується заробітна плата (дохід), та ставки єдиного внеску, встановленої для відповідної категорії платника. Зазначають, що судом першої інстанції було проігноровано вказану норму, з суті якої випливає, що якщо база нарахування єдиного внеску  не перевищує розміру мінімальної заробітної плати сума єдиного внеску розраховується без застосування понижуючого коефіцієнта. Вказують, що позивачем протиправно було здійснено підміну понять «база нарахування» та «мінімальна заробітна плата». Той факт, що заробітна плата працівникам, які працюють неповний день нараховувалася з урахуванням мінімальної заробітної плати не означає, що база оподаткування дорівнює мінімальній заробітній платі. В цьому випадку вона була нижчою ніж мінімальна заробітна плата, що було проігноровано судом. Враховуючи викладене, різниця між мінімальною та фактично нарахованою заробітною платою є базою для нарахування єдиного внеску, проте, не є базою для утримання єдиного внеску (утримання здійснюється з фактично нарахованої заробітної плати). Отже, таке донарахування не відноситься до заробітної плати (доходу), яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу та відповідно не захищає прав застрахованих осіб (не враховується для розрахунку пенсій та соціальних виплат), і є додатковим джерелом надходження коштів до бюджету Пенсійного фонду України та фондів соціального страхування. Таким чином, при умові, якщо хоча б по одній застрахованій особі здійснюється донарахування сум єдиного внеску до розміру мінімальної заробітної плати (виключенням є донарахування до мінімальної бази нарахування при розрахунку лікарняних, відпускних та допомоги у зв'язку з вагітністю та пологами), понижуючий коефіцієнт страхувальником не застосовується взагалі. Враховуючи вище викладене, позивач не мав права понараховувати різницю до мінімальної заробітної плати після застосування понижуючого коефіцієнта. Що стосується коригувань, які відповідач нібито безпідставно не врахував зазначають, що оскільки обчислення єдиного внеску здійснюється щомісяця на підставі бухгалтерських та інших документів, законодавством не передбачено перерахунок єдиного внеску за минулий період з метою застосування коефіцієнта. Враховуючи наведене просять скасувати постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 11.12.2017 року по справі. Прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову ПАТ «Полтава-банк» відмовити повністю.

Від позивача, Публічного акціонерного товариства "Полтава-банк", до суду надійшов відзив на апеляційну скаргу в якому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Також позивачем, Публічним акціонерним товариством "Полтава-банк", до суду надано додаткові пояснення по справі в яких просять приєднати до матеріалів справи витяги з таблиці 6.

Представник позивача в судовому засіданні проти апеляційної скарги заперечував, просив залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Представник відповідача в судове засідання підтримав доводи викладені в апеляційній скарзі.

Відповідно до ч. 1 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Позивачем рішення суду першої інстанції не оскаржено.  

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши постанову суду та доводи апеляційної скарги, дослідивши письмові докази, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції виходив з того, що позовні вимоги є частково обґрунтованими, доведеними, а тому підлягають частковому задоволенню.

Судом першої інстанції встановлено, та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що Публічне акціонерне товариство «Полтава-банк» пройшло передбачену законодавством процедуру державної реєстрації, набуло правового статусу юридичної особи, включено до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань з ідентифікаційним кодом - 09807595, знаходиться на обліку як платник податків, зборів (обов'язкових платежів) в Офісі великих платників податків Державної фіскальної служби (а.с. 42-46 т. 1).

Працівниками Офісу великих платників податків ДФС проведено документальну планову виїзну перевірку ПАТ "Полтава-банк" з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01 січня 2015 року по 31 березня 2017 року та правильності нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за період з 01 січня 2015 року по 31 березня 2017 року.

За результатами цієї перевірки складено акт від 09 серпня 2017 року № 2716/28-10-43-01/09807595, у якому зафіксовані порушення позивачем вимог підпункту 1 частини 2 статті 6, частини 1 статті 7, частин 5-7 статті 8, пункту 9-5 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" внаслідок заниження єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування на загальну суму 692218,97 грн, у тому числі за серпень 2015 року на суму 212806,14 грн; за вересень 2015 року на суму 231593,20 грн; за жовтень 2015 року на суму 247819,62 грн.

Водночас контролюючим органом встановлено часткове виправлення платником недоліків у Звіті про суми нарахованої заробітної плати (доходу, грошового забезпечення, допомоги, компенсації) застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування до фіскальних органів за грудень 2015 року на суму 7564,96 грн (а.с. 23-31 т. 1).

На підставі вказаного акту перевірки Офісом великих платників податків ДФС винесені:

- вимога про сплату боргу (недоїмки) від 04 вересня 2017 року № Ю-0001544301 на суму недоїмки 684654,01 грн /з урахуванням відкоригованої платником суми єдиного внеску - 7564,96 грн, тобто 692218,97 грн - 7564,96=684654,01 грн. (а.с. 12 т. 1);

- рішення про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску від 04 вересня 2017 року № 0001534301 на суму 346109,49 грн (а.с. 13 т. 1).

Не погоджуючись із зазначеними рішеннями, позивач оскаржив їх до ДФС України (а.с.14-18 т. 1 ).

За результатами розгляду скарги рішенням ДФС України від 17 жовтня 2017 року № 23231/6/99-99-11-02-02-25 вимога про сплату боргу (недоїмки) від 04 вересня 2017 року № Ю-0001544301 та рішення про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску від 04 вересня 2017 року № 0001534301 залишені без змін, а скарга ПАТ «Полтава-банк» - без задоволення ( а.с. 19-22 т. 1).

Вказані обставини зумовили звернення ПАТ "Полтава-банк" до суду з позовом про визнання протиправними та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 04 вересня 2017 року № Ю-0001544301; рішення про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску від 04 вересня 2017 року № 0001534301 та рішення про результати розгляду скарги від 17 жовтня 2017 року № 23231/6/99-99-11-02-02-25.

Перевіряючи юридичну та фактичну обґрунтованість мотивів, покладених фіскальним органом в основу оскаржуваних рішень, на відповідність вимогам частини 2 статті 2 КАС України, колегія суддів встановила, що підставою для донарахування контролюючим органом ПАТ «Полтава-банк» єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за серпень-жовтень 2015 року на загальну суму 684654,01 грн та застосування штрафної санкції на суму 346109,49 грн. стало те, що платник у відповідному звітному періоді застосував понижуючий коефіцієнт до ставок єдиного внеску на підставі норми пункту 9-5 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування".

Відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов'язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску, унормовані Законом України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 4 цього Закону платниками єдиного внеску є, зокрема, роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності, відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами, а також підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, військові частини та органи, які виплачують грошове забезпечення, допомогу по тимчасовій непрацездатності, допомогу у зв'язку з вагітністю та пологами, допомогу або компенсацію відповідно до законодавства.

Платник єдиного внеску зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок (пункт 1); подавати звітність та сплачувати до органу доходів і зборів за основним місцем обліку платника єдиного внеску у строки, порядку та за формою, встановленими центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, за погодженням з Пенсійним фондом та фондами загальнообов'язкового державного соціального страхування (пункт 4 частини 2 статті 6 цього ж Закону).

Частиною 2 статті 9 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" встановлено, що обчислення єдиного внеску здійснюється на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) виплат (доходу), на які відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок, а частиною 8 цієї статті - що платники єдиного внеску, крім платників, зазначених у пунктах 4 і 5 частини першої статті 4 цього Закону, зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 20 числа наступного місяця, крім гірничих підприємств, які зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 28 числа наступного місяця.

З 13 березня 2015 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до розділу VIII Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» щодо зменшення навантаження на фонд оплати праці» від 02.03.2015 № 219-VIII.

Цим Законом доповнено розділ VIII Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» пунктом 9-5, яким з метою зменшення навантаження на фонд оплати праці передбачено можливість застосування понижуючого коефіцієнту при обчисленні розміру єдиного внеску.

Так, пунктом 9-5 розділу VIII Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" встановлено, що по 31 грудня 2015 року при нарахуванні заробітної плати (доходів) фізичним особам та/або при нарахуванні винагороди за цивільно-правовими договорами, допомоги по тимчасовій непрацездатності та допомоги у зв'язку з вагітністю та пологами розмір єдиного внеску, встановлений частиною п'ятою та абзацом другим частини шостої статті 8 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" для платників єдиного внеску, визначених в абзацах другому, третьому, четвертому та сьомому пункту 1 частини першої статті 4 цього Закону, застосовується з понижуючим коефіцієнтом (далі - коефіцієнт), якщо платником виконуються одночасно такі умови:

а) база нарахування єдиного внеску в розрахунку на одну застраховану особу в звітному місяці (далі - БН(зо) збільшилась на 20 і більше відсотків порівняно з середньомісячною базою нарахування єдиного внеску платника за 2014 рік в розрахунку на одну застраховану особу (далі - СмБН(зо)2014);

б) після застосування коефіцієнта середній платіж на одну застраховану особу в звітному місяці (далі - СП(зо)м) складе не менше ніж середньомісячний платіж на одну застраховану особу платника за 2014 рік (далі - СмП(зо)2014);

в) кількість застрахованих осіб у звітному місяці, яким нараховані виплати, не перевищує 200 відсотків середньомісячної кількості застрахованих осіб платника за 2014 рік (далі - СмК(зо)2014). Ця умова не застосовується до платників єдиного внеску, визначених в абзацах третьому та четвертому пункту 1 частини першої статті 4 цього Закону.

Зазначеною нормою також визначено формулу розрахунку понижуючого коефіцієнту, його розмір та обов'язок платника зазначити про його застосування у звіті.

Таким чином, якщо платником єдиного внеску одночасно дотримано всі вище перелічені умови (окрім платників, до яких не застосовується третя умова), такий платник має право застосовувати понижуючий коефіцієнт до ставок єдиного внеску.

Колегія суддів зауважує, що будь-яких інших умов для застосування понижуючого коефіцієнту законодавством не передбачено.

Доданими до матеріалів справи звітами про суми нарахованої заробітної плати (доходу, грошового забезпечення, допомоги, компенсації) застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за серпень-жовтень 2015 року, а також розрахунком понижуючого коефіцієнту позивач підтвердив дотримання ним трьох умов для застосування понижуючого коефіцієнту (а.с. 34,35 т.1, а.с. 105-250 т. 1, а.с. 1-250 т. 2, а.с. 1-14 т. 3).

Так, 1) база нарахування єдиного внеску в розрахунку на одну застраховану особу в указані звітні місяці збільшилась на 20 і більше відсотків порівняно з середньомісячною базою нарахування єдиного внеску платника за 2014 рік в розрахунку на одну застраховану особу:

за серпень 2014 року - 3364,38 грн, а за серпень 2015 року - 4286,06 грн,

за вересень 2014 року - 3364,38 грн, а за вересень 2015 року - 4363,42 грн,

за жовтень 2014 року - 3364,38 грн, а за жовтень 2015 року - 4441,56 грн.

2) після застосування коефіцієнта середній платіж на одну застраховану особу в звітних місяцях склав не менше ніж середньомісячний платіж на одну застраховану особу платника за 2014 рік:

за серпень 2014 року - 1234,96 грн, а за серпень 2015 року - 1235,47 грн,

за вересень 2014 року - 1234,96 грн, а за вересень 2015 року - 1235,19 грн,

за жовтень 2014 року - 1234,96 грн, а за жовтень 2015 року - 1237,86 грн.

3) кількість застрахованих осіб у звітних місяцях, яким нараховані виплати, не перевищувала 200 відсотків середньомісячної кількості застрахованих осіб платника за 2014 рік:

у серпні 2014 року - 751 особа, а у серпні 2015 року - 626 осіб,

у вересні 2014 року - 751 особа, а у вересні 2015 року - 627 осіб.

у жовтні 2014 року - 751 особа, а у жовтні 2015 року - 622 особи.

Разом із тим, під час проведення перевірки позивача, контролюючим органом не визнано право ПАТ "Полтава-банк" на застосування у спірних звітних періодах понижуючого коефіцієнту ставки єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування з огляду на те, що позивач проводив працівникам виплати, які є меншими ніж розмір мінімальної заробітної плати, та здійснював донарахування єдиного внеску до її рівня, що, за висновком контролюючого органу, виключає право страхувальника на застосування понижуючого коефіцієнту.

З таким висновком контролюючого органу колегія суддів не погоджується, оскільки пункт 9-5 розділу VIII Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" містить вичерпний перелік умов, за дотримання яких платнику дозволяється застосовувати понижуючий коефіцієнт ставки єдиного внеску, тоді як у спірних правовідносинах контролюючим органом фактично створено додаткову умову для застосування платником понижуючого коефіцієнту, яка не передбачена положеннями вказаного пункту.

До того ж частиною 5 статті 8 "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" встановлено, що у разі якщо база нарахування єдиного внеску (крім винагороди за цивільно-правовими договорами) не перевищує розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на місяць, за який нараховується заробітна плата (дохід), сума єдиного внеску розраховується як добуток розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на місяць, за який нараховується заробітна плата (дохід), та ставки єдиного внеску, встановленої для відповідної категорії платника.

Отже, вказана норма зобов'язує платника єдиного внеску при виплаті заробітної плати працівнику, розмір якої не перевищує розміру мінімальної заробітної плати, сплатити нарахований єдиний внесок виходячи з розміру мінімальної заробітної плати за відповідний місяць.

Таким чином, у разi, якщо роботодавцем здійснюється донарахування сум єдиного внеску до розмiру мiнiмальної заробiтної плати, то коефiцiєнт не застосовується лише до суми рiзницi мiж мiнiмальною заробiтною платою та фактично нарахованою заробiтною платою. Однак, проведення таких донарахувань у жодному разі не позбавляє платника права на застосування понижуючого коефіцієнту до фактично нарахованих сум заробітної плати.

На користь наведеного висновку свідчить позиція Комітету Верховної Ради України з питань податкової та митної політики, викладена ним у листі від 10.11.2015 № 04-27/10-1785 «Щодо понижуючого коефіцієнта до розміру єдиного внеску».

З урахуванням викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що оскаржувані вимога про сплату боргу (недоїмки) від 04 вересня 2017 року № Ю-0001544301 та рішення про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску від 04 вересня 2017 року № 0001534301 підлягають визнанню протиправними та скасуванню, а позовні вимоги у цій частині позову- задоволенню.

Згідно з ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є  справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Згідно ч. 1 ст.6 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Згідно ч. 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Частиною 2 ст.77 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Будь-яке рішення чи дії суб'єкта владних повноважень мають бути законними та обґрунтованими, прийнятими чи вчиненими в межах наданих повноважень, мати під собою конкретні об'єктивні факти, на підставі яких його ухвалено або вчинено, а суд, відповідно до ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, перевіряє чи прийнято такі рішення на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано, обґрунтовано, тобто з урахуванням всіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дій), безсторонньо (неупереджено), добросовісно, розсудливо, з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації, пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія), з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення, своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Аналогічні норми містились в Кодексі адміністративного судочинства України в редакції яка діяла на час розгляду справи судом першої інстанції.

Жодні доводи апелянта не спростовують правильності прийнятого судом першої інстанції рішення.

Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Під час апеляційного провадження, колегія суду не встановила таких порушень судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення справи по суті, які були предметом розгляду і заявлені в суді першої інстанції.

Таким чином, судова колегія вважає, що рішення суду першої інстанції є обґрунтованим, прийняте на підставі з'ясованих та встановлених обставинах справи, які підтверджуються доказами, та ухвалив постанову з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.

Керуючись ст.ст. 243, 246, 250, 308, 310, п. 1 ч.1 ст. 315, 316, 321, 322, 325, 326, Кодексу адміністративного судочинства, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу  залишити без задоволення.

Постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 11.12.2017 по справі № 816/1929/17  залишити без змін

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий суддя (підпис)А.М. ГригоровСудді(підпис)  (підпис) Л.В. Тацій   М.І. Старосуд   Повний текст постанови складено  27.02.2018.

3
Нравится
Оставьте Ваш комментарий:

Пожалуйста, авторизуйтесь или зарегистрируйтесь для добавления комментария.


Популярні судові рішення