16.04.2018 | Автор: Олександр Боков Задать вопрос автору
Присоединяйтесь к нам в социальных сетях: telegram viber youtube

ВС/КЦC: Встановлення відповідальності за невиконання умов кредитного договору у вигляді надмірно високої пені для позичальника суперечить приписам Закону України «Про захист прав споживачів» (ВС/КЦC, справа № 487/7824/15-ц, 06.03.18)

Фабула судового акта: Судами було встановлено, що   між ВАТ «Державний ощадний банк України» (нині –ПАТ), та клієнтом банку (позичальник) був укладений  договір відновлювальної кредитної лінії, за умовами якого останній отримав кредит на споживчі цілі у розмірі 807 тис. грн зі сплатою 17,5 % річних за користування кредитними коштами.

Пунктом 5.2 вказаного договору було передбачено, що за порушення взятих на себе зобов'язань щодо своєчасного повернення основної суми кредиту та/або сплати процентів за користування кредитом позичальник зобов'язується сплатити на користь банку пеню у розмірі 17 % від суми простроченого платежу за кожний день прострочення.

За позовом позичальника зазначений пункт договору визнаний судами недійсним, з чим погодився и Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду, що розглянув  касаційну скаргу  банка, в якій відповідач, зокрема стверджував, що що позичальник був ознайомлена зі змістом кредитного договору перед його укладенням.

Суд дійшов категорічного висновку про те, що пункт 5.2 кредитного договору щодо встановлення відповідальності за невиконання умов договору у вигляді пені у розмір 17 % від суми простроченого платежу за кожний день прострочення, а це - 6 205 % від суми неповернутого кредиту, є несправедливим, суперечить принципам розумності та добросовісності та є наслідком дисбалансу договірних прав та обов᾽язків позивача як споживача послуг банку, оскільки така умова договору встановлює вимогу щодо сплати непропорційно великої суми компенсації (понад п᾽ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання нею зобов᾽язань за спірним договором. Суд нагадав, що згідно зі ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів»  продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими, а відповідно до п. 5 ч. 3 цієї же статті Закону умови договору про встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п᾽ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов᾽язань за договором.

Слід зазначити, що подібні судові справи зустрічаються нерідко. При цьому, навіть, пеня у розмірі 1 % від суми простроченого платежу за кожний день прострочення визнається судами непропорційно великою сумою компенсації. Для прикладу можна навести справу № 2-3562/12 проти ПАТ «ОТП Банк», рішення в який ВС ухвалив 21.03.18. Досить поширеною помилкою в подібних спорах є пропущення позивачами строку давності, оскільки питання повернення позичених коштів, як правило, виникає, навіть, через роки після укладення договору.

Аналізуйте судовий акт: Без окремого підпису позичальника під документом, який збільшує строк позовної давності, банк не має права стягувати борг та забезпечення, якщо минув строк більше 3 років, а для пені та штрафів більше 1 року (Постанова ВСУ у справі № 6-16цс15 )

Кишенькові третейські суди при банках тепер безпорадні, ВСУ знову підтвердив непідвідомчість відносин клієнт – банк будь-яким третейським судам (ВСУ від 13 квітня 2016р. у справі № 6-29цс16)

Мораторій на стягнення іпотечного майна НЕ позбавляє банк права виселяти мешканців іпотечної нерухомості без надання іншого житлового приміщення та письмового попередження (ВСУ у справі № 6-2947цс15 від 3 лютого 2016р.)

Банк як виконавець фінансових послуг за порушення строків повернення депозитного вкладу сплачує вкладнику як споживачу пеню в розмірі 3% від суми вкладу за кожен день прострочення (ВСУ у справі № 6-2128цс16 від 13 березня 2017р.)

Комісії щомісяця за обслуговування кредиту є незаконними, якщо банк не доведе, які саме послуги надаються позичальнику за таку комісію (ВСУ від 16 листопада 2016р. у справі № 6-1746цс16)

                                                                                                                   

Постанова

Іменем України

06 березня 2018 року

м. Київ

справа № 487/7824/15-ц

провадження № 61-2422св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:  

головуючого - Висоцької В. С.,

суддів: Мартєва С. Ю., Пророка В. В., Фаловської І. М.,  Штелик С. П. (суддя-доповідач)

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - публічне акціонерне товариство «Державний ощадний банк України»,  

розглянув в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу  публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» на заочне рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 26 січня    2016 року у складі судді Корнешової Т. В. та ухвалу апеляційного суду Миколаївської області від 16 травня 2016 року у складі суддів   Галущенка О. І., Самчишиної Н. В., Серебрякової Т. В.,

В С Т А Н О В И В :

Відповідно до пункту 4 розділу XIII Перехідні положення ЦПК України у редакції Закону України № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У жовтні 2015 року ОСОБА_1 звернулася до публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» (далі - ПАТ «Державний ощадний банк України») про визнання частково недійсним договору відновлювальної кредитної лінії.

Позовні вимоги мотивовано тим, що 02 серпня 2007 року вона уклала з відкритим акціонерним товариством «Державний ощадний банк України», правонаступником якого є ПАТ «Державний ощадний банк України»,договір відновлювальної кредитної лінії № 1805-н, за умовами якого їй надано кредит у розмірі 807 тис. грн строком до 02 серпня 2017 року зі сплатою 17,5 % річних за користування кредитними коштами. Вказувала, що пункт 5.2 вказаного договору відновлювальної кредитної лінії містить несправедливі умови, які суперечать вимогам Закону України «Про захист прав споживачів», зокрема, встановлено її обов'язок сплачувати пеню в розмірі 17 % від суми простроченого платежу за кожний день прострочення, що в цілому перевищує 50 % вартості наданих кредитних послуг.

Враховуючи викладене, на підставі пункту 5 частини третьої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів», статтей 203, 215 ЦК України, просила визнати недійсним пункт 5.2 договору відновлювальної кредитної лінії № 1805-н від 02 серпня 2007 року.

Заочним рішенням Заводського районного суду м. Миколаєва від 26 січня 2016 року позов задоволено. Визнано недійсним пункт 5.2. договору відновлюваної кредитної лінії № 1805-н, укладений 02 серпня 2007 року між відкритим акціонерним товариством «Державний ощадний банк України» та ОСОБА_1, яким встановлена пеня у розмірі 17 % від суми простроченого платежу за кожний день прострочення. Вирішено питання про судові витрати.  

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що пункт 5.2 кредитного договору щодо встановлення сторонами договору пені в розмірі 17 % від суми простроченого платежу за кожний день прострочення виконання зобов'язання за кредитом, що становить 6 205 % від суми неповернутого кредиту та/або несплачених процентів за рік, є несправедливим та суперечить принципам розумності та добросовісності, є наслідком дисбалансу договірних прав та обов'язків, порушує права позивача як споживача послуг банку, оскільки така умова договору встановлює вимогу щодо сплати непропорційно великої суми компенсації (понад 50 відсотків вартості продукції) у разі невиконання нею зобов'язань  за договором.

Ухвалою апеляційного суду Миколаївської області від 16 травня 2016 року заочне рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 26 січня   2016 року залишено без змін.  

Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що оспорювана  умова договору є несправедливою, оскільки всупереч принципу добросовісності породжує істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків споживача, внаслідок чого на позивача покладено обов'язок щодо сплати  6 205 % відсотків від суми неповернутого кредиту та/або несплачених відсотків на рік за порушення строку сплати кредиту та/або процентів. Такий розмір пені при застосуванні цих умов призводить до встановлення непропорційно великої суми компенсації, тобто понад 50 % вартості кредиту і плати за користування кредитними коштами.

У касаційній скарзі, поданій у червні 2016 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ПАТ «Державний ощадний банк України» просить скасувати вказані судові рішення та ухвалити нове рішення про відмову у позові, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення судами норм процесуального права.

Підстави касаційного оскарження рішення судів обґрунтовано тим, що доводи позовної заяви та мотивувальна частина рішення суду першої інстанції  ґрунтуються  на припущеннях, оскільки рішенням Заводського районного судум. Миколаєва від 25 грудня 2015 року стягнуто з ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором № 1805-н від 02 серпня 2007 року, в тому числі було нараховано пеню за несвоєчасне погашення основного боргу та процентів у розмірі подвійної облікової ставки Національного Банку України, що становила від 13 до 60 % річних та відповідає критеріям справедливості й розумності встановлення розміру відповідальності боржника за невиконання ним умов договору; позивач була ознайомлена зі змістом кредитного договору перед його укладенням, тому встановлена сторонами у договорі відповідальність за прострочення виконання зобов'язання у більшому розмірі не суперечить нормам матеріального права та не тягне за собою правових наслідків у вигляді визнання договору недійсною і є результатом домовленості сторін.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справвід 08 листопада 2017 року справу призначено до судового розгляду. 12 січня 2018 року справу передано до Верховного Суду.

Згідно частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

За частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Судами встановлено, що  02 серпня 2007 року між відкритим акціонерним товариством «Державний ощадний банк України», правонаступником якого є ПАТ «Державний ощадний банк України», та ОСОБА_1 укладено  договір відновлювальної кредитної лінії № 1805-н за умовами якого остання отримала кредит на споживчі цілі у розмірі 807 тис. грн строком до  02 серпня 2017 року зі сплатою 17,5 % річних за користування кредитними коштами.

Пунктом 5.2 вказаного договору передбачено, що за порушення взятих на себе зобов'язань щодо своєчасного повернення основної суми кредиту та/або сплати процентів за користування кредитом позичальник зобов'язується сплатити на користь банку пеню у розмірі 17 % від суми простроченого платежу за кожний день прострочення.

Відповідно до частин першої та третьої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується  повернути кредит та сплатити проценти.

Особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту встановлені законом.

При цьому споживачем, права якого захищаються на підставі Закону України «Про захист прав споживачів», є фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов'язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника (пункт 22 частини першої статті 1 цього Закону). Закон регулює відносини між споживачами товарів, робіт і послуг та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг різних форм власності, встановлює права споживачів, а також визначає механізм їх захисту та основи реалізації державної політики у сфері захисту прав споживачів.

Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 10 листопада  2011 року № 15-рп/2011 у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_2 щодо офіційного тлумачення положень пунктів 22, 23 статті 1, статті 11, частини восьмої статті 18, частини третьої статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів» у взаємозв'язку з положеннями частини четвертої статті 42 Конституції України (справа про захист прав споживачів кредитних послуг) дія цього Закону поширюється і на правовідносини між кредитодавцем та позичальником (споживачем за договором про надання споживчого кредиту), що виникають як під час укладення, так і виконання такого договору.  

Згідно зі статтею 18 Закону України «Про захист прав споживачів»  продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими.

Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов᾽язків на шкоду споживача.

Відповідно до пункту п'ятого частини третьої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» несправедливими є, зокрема, умови договору про встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п᾽ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов᾽язань за договором.

Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. У разі коли зміна положення або визнання його недійсним зумовлює зміну інших положень договору, на вимогу споживача: 1) такі положення також підлягають зміні; або 2) договір може бути визнаним недійсним у цілому.

Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору. Якщо до положення вносяться зміни, такі зміни вважаються чинними з моменту їх внесення.

Встановивши, що пункт 5.2 кредитного договору щодо встановлення відповідальності за невиконання умов договору у вигляді пені у розмір17 % від суми простроченого платежу за кожний день прострочення є несправедливим та суперечить принципам розумності та добросовісності та є наслідком дисбалансу договірних прав та обов᾽язків позивача як споживача послуг банку, оскільки така умова договору встановлює вимогу щодо сплати непропорційно великої суми компенсації (понад п᾽ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання нею зобов᾽язань за спірним договором, суди дійшли обґрунтованого висновку про задоволення позову.

Доводи касаційної скарги про те, що позивач була ознайомлена зі змістом кредитного договору перед його укладенням, не спростовують правильність висновків судів, оскільки в силу вимог статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» продавець, зокрема банк, не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими.

Докази та обставини, на які посилається заявник в касаційній скарзі, були предметом дослідження судами першої та апеляційної інстанцій, додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні судами попередніх інстанцій дотримані норми матеріального та процесуального права.

Враховуючи викладене, суди дійшли правильного висновку про наявність  правових підстав для визнання частково недійсним договору споживчого кредиту, правильно застосувавши положення Закону України «Про захист прав споживачів».

Згідно частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права.

З урахуванням викладеного та керуючись статтями 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» - залишити без задоволення.

Заочне рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 26 січня   2016 року та ухвалу апеляційного суду Миколаївської області від 16 травня 2016 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Підписи:

10
Нравится
Оставьте Ваш комментарий:

Пожалуйста, авторизуйтесь или зарегистрируйтесь для добавления комментария.


Популярні судові рішення