05.03.2018 | Автор: Олександр Боков Задать вопрос автору
Присоединяйтесь к нам в социальных сетях: telegram viber

ВС/КЦС: Одностороннє зобов'язання особи відповідати за невиконання або неналежне виконання боржника не може бути визнано підставою виникнення правовідносин поруки (справа № 128/4543/15-ц, 14.02.18)

Фабула судового акта: Судом було встановлено наступне: позичальником, який на час розгляду справи помер, написано боргову розписку, за якою він зобов'язався повернути позивачеві борг в розмірі 18 000 доларів, зазначивши, що повернення боргу гарантує його син - відповідач  у справі; після смерті позичальника позивач звертався з листами до його сина  з проханням повернути борг, залишеними без реагування. Позов мотивовано тим, що відповідач при укладенні договору позики виступив гарантом повернення боргу. При цьому в розписці позичальник написав, що повернення його боргу гарантує син, а сам відповідач власноручно написав, що він згоден з боргом і виступає гарантом його повернення.

Зазначені обставини не вплинули на рішення Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду, який залишив без змін рішення районного та апеляційного суду про відмову у задоволенні позову.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд  дійшов правильного висновку, що договору поруки між позивачем та відповідачем укладено не було, а тому підстав для задоволення позову немає.

Адже згідно із ст. 553 ЦК України під порукою розуміється договір, за яким поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку, тобто це двосторонній правочин, для укладення якого достатнім є волевиявлення кредитора і поручителя.

Виходячи з наведеного визначення, єдиною підставою виникнення поруки є саме договір. Одностороннє зобов'язання особи відповідати за невиконання або неналежне виконання боржника не може бути визнано підставою виникнення правовідносин поруки. Значення поруки не можуть мати листи, характеристики, рекомендації, розписки та інші документи.

Зміст наданої розписки, в яий позичальник заначив: «мій борг гарантує мій син …», а останній зазначив: «З боргом згоден, виступаю гарантом повернення боргу» не свідчить про виникнення відносин поручителя і кредитора.

Щодо відносин гарантії, то  за змістом ст. 560 ЦК України гарантом перед кредитором за виконання боржником свого обов'язку можуть виступати лише банк, інша фінансова установа чи страхова організація, якою відповідач не є.

Аналізуйте судовий акт: Зобов’язання поручителя у випадку ліквідації боржника, але при наявності у кредитора рішення суду про стягнення боргу з цього поручителя не припиняються на підставі ст. 559 ЦК України (Постанова ВСУ у справі №6-172цс15 від 25 листопада 2015р.)

ВСУ: Поручитель за кредитом не є споживачем банківських послуг, а тому спори між банками та поручителями у кредитних правовідносинах підвідомчі третейським судам (№ 6-1718цс17 від 15.10.2017)

Від поруки не втечеш: з фізичної особи - власника Дельта –Банку Миколи Лагуна стягнуто 4,2 млрд. гривень (Апеляційний суд м. Києва від 5 жовтня 2016р., судді Слободянюк, Махлай, Левенець)

Після закінчення строку дії договору позики на борг нараховуються проценти на рівні облікової ставки НБУ і застосовується відповідальність передбачена ст. 625 ЦК України (ВСУ від 7 вересня 2016р. у справі за № 6-1412цс16)

Борги в іноземній валюті  не індексуються на підставі статті 625 ЦК України (Постанова ВСУ від 27 січня 2016р. у справі № 6-771цс15)

Суд зобовязаний встановити баланс між застосованим до порушника заходом відповідальності у вигляді неустойки й оцінкою дійсного розміру збитків, заподіяних у результаті конкретного правопорушення (ВГСУ у справі № 904/4950/15)

Проценти та штрафні санкції на заборгованість по кредиту нараховуються боржнику або поручителю і після ухвалення рішення про задоволення вимог кредитора до його фактичного виконання (ВСУ від 25 травня 2016р. у справі № 6-157цс16) 

 

                                                                                                    

 

Постанова

Іменем України

14 лютого 2018 року

м. Київ

справа №  128/4543/15-ц

провадження № 61-2605св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Висоцької В. С.,

суддів: Мартєва С. Ю., Пророка В. В., Фаловської І. М.,  Штелик С. П. (суддя-доповідач)

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач -  ОСОБА_2,

розглянув в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Вінницького районного суду Вінницької області від 12 липня 2016 року в складі судді Гриценко І. Г. та ухвалу апеляційного суду Вінницької області від 10 серпня 2016 року в складі суддів: Шемети Т. М., Зайцева А. Ю., Панасюка О. С.,  

В С Т А Н О В И В :

Відповідно до пункту 4 розділу XIII Перехідні положення ЦПК України у редакції Закону України № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У грудні 2015 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики.  

В обґрунтування позовних вимог зазначав, що він уклав договір позики з ОСОБА_3, про що той написав розписку на 18 тис. дол. США, а  відповідач ОСОБА_2 при укладенні договору позики виступив гарантом повернення боргу. Позичальник ОСОБА_3 помер ІНФОРМАЦІЯ_1, повернувши частково позику в сумі  22 500 грн. Після його смерті він звернувся до ОСОБА_2 з вимогою повернути решту боргу, на що останній відмовився.

Посилаючись на те, що у власноруч написаній позичальником розписці син останнього - ОСОБА_2, вказав, що він гарантує повернення боргу батька та виступив поручителем у відносинах між позикодавцем та позичальником, однак відмовляється виконати вимогу щодо повернення боргу за договором позики, позивач просив суд стягнути з відповідача суму боргу в розмірі 434 700 грн та понесені судові витрати.

Рішенням Вінницького районного суду Вінницької області від 12 липня 2016 року в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що оскільки порука є видом забезпечення виконання зобов'язань, і при цьому водночас сама має зобов'язальний, договірний характер, на правовідносини поруки поширюються загальні положення про зобов'язання та про договори (розділи І та II книги п'ятої ЦК України). Договір поруки має бути укладений у письмовій формі, правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним в силу частини другої статті 547 ЦК України. Оскільки спірна розписка не містить істотних умов договору поруки, зокрема, предмета договору та інших умов, що визначені законом і є необхідними для договору поруки, суд вважав, що указаний позивачем договір поруки є недійсним в силу закону (нікчемним), а тому підстави для задоволення позову ОСОБА_1 відсутні.  

Ухвалою апеляційного суду Вінницької області від 10 серпня 2016 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.  

Ухвала суду апеляційної інстанції мотивована тим, що висновки суду першої інстанції відповідають вимогам закону, обставини справи встановлені повно, а доводи апеляційної скарги не підтверджені належними та допустимими доказами і не спростовують висновків суду першої інстанції, оскільки єдиною підставою виникнення поруки є саме договір. Одностороннє зобов'язання особи відповідати за невиконання або неналежне виконання боржником його обов'язків не може бути визнано підставою виникнення правовідносин поруки, а листи, характеристики, рекомендації, розписки та інші документи, відмінні від належно укладеного договору поруки не мають значення поруки.  

У касаційній скарзі, поданій у серпні 2016 рокудо Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_1, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржені судові рішення та ухвалити нове рішення, яким задовольнити його позов у повному обсязі.  

Касаційна скарга мотивована тим, що батько відповідача - ОСОБА_3, власноруч написав розписку про отримання ним у борг 18 тис. дол. США від позивача. Також, позичальник указав, що повернення боргу гарантує його  син - ОСОБА_2 Останній власноруч у спірній розписці вказав, що він згоден з боргом і виступає гарантом його повернення. Таким чином, між позивачем та відповідачем виникли правовідносини поруки, що залишилось поза увагою судів попередніх інстанцій.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 грудня 2016 рокусправу призначено до судового розгляду.16 січня 2018 року справу передано до Верховного Суду.  

Згідно частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

За частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Відповідно до частин першої - п'ятої статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно частин першої та другої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - и третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Судами встановлено, що ОСОБА_3 було написано боргову розписку, за якою він зобов'язався повернути борг ОСОБА_1 до 01 вересня 2007 року в розмірі 18 000 доларів США, зазначивши, що повернення боргу гарантує його син відповідач ОСОБА_2

27 серпня 2008 року ОСОБА_1 зареєстрував шлюб з ОСОБА_6 та взяв прізвище дружини «ОСОБА_1».

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 помер, що підтверджується копією свідоцтва про смерть.

Після смерті ОСОБА_3 позивач звертався з листами до його сина - відповідача у справі ОСОБА_2 з проханням повернути борг із зазначенням сум, які сплачені і залишку боргу.

Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики)або таку кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Згідно частини другої статті 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Відповідно до статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми ( договори).

Відповідно до частини першої та другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторонами. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною ( сторонами).

Отже, письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.

Договір позики є двостороннім правочином, а також він є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов'язки за договором позики, у тому числі повернення предмета позики або рівної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права.

За своєю суттю розписка про отримання у борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми або речей.

Згідно частини першої статті 1049 ЦК України за договором позики на позичальникові лежить зобов'язання повернути суму позики у строк та в порядку, що передбачені договором.

Норми статті 553 ЦК України закріплюють поняття поруки, відповідно до якої порукою є договір, за яким поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником. Порукою може забезпечуватися виконання зобов'язання частково або у повному обсязі. Поручителем може бути одна особа або кілька осіб.

Згідно зі статтею 626 ЦК України порука створює права для кредитора та обов'язки для поручителя, безпосередньо на права та обов'язки боржника цей вид забезпечення виконання зобов'язань не впливає, оскільки зобов'язання боржника в цьому випадку не встановлюються, не припиняються, не змінюються.

За змістом поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку та відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником. Вимога до поручителя може бути пред'явлена виключно за умови настання обставин, передбачених абзацом 2 частини першої статті 553 ЦК України, - у випадку порушення зобов'язання боржником. Факт порушення зобов'язання (невиконання або неналежного його виконання) боржником як підстава позову (вимоги) до поручителя має встановлюватися у кожній справі.

Судами установлено, що ОСОБА_3 надав ОСОБА_1 письмову розписку про отримання ним позики, тому між ними був укладений договір позики, передбачений статтею 1046 ЦК України, відповідно до якого ОСОБА_1 передав у власність ОСОБА_3 гроші в обумовленій сумі, з кінцевим терміном повернення до 01 вересня 2007 року.

За загальним правилом, встановленим частиною першою статті 554 ЦК України, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.

Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, крім випадків, коли поручитель зобов'язався відповідати за виконання зобов'язання частково (частина друга статті 553, частина друга статті 554 ЦК України).

Разом з тим, договір поруки має бути укладений у письмовій формі, оскільки відповідно до частини другої статті 547 ЦК України правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Порука є видом забезпечення виконання зобов'язань, і водночас сама має зобов'язальний, договірний характер, тому на правовідносини поруки поширюються загальні положення про зобов'язання та про договори (розділи І та II книги п'ятої ЦК України).

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (частина перша статті 626 ЦК України).

Згідно з вимогами частини першої статті 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Повно та всебічно дослідивши обставини справи, перевіривши їх доказами, які оцінено на предмет належності, допустимості, достовірності, достатності та взаємного зв'язку, установивши, що спірна розписка не містить істотних умов договору поруки, зокрема, предмета договору та інших умов, що визначені законом і є необхідними для договору поруки, суди дійшли обґрунтованого висновку про те, що указаний позивачем договір поруки є недійсним в силу закону (нікчемним), у зв'язку із чим зобов'язання щодо поруки між учасниками даної справи не виникли, а позов задоволенню не підлягає.

Доводи касаційної скарги про те, що ОСОБА_2 власноруч у спірній розписці вказав, що він згоден з боргом і виступає гарантом його повернення, що свідчить про належним чином оформлену згоду сторін щодо істотних умов договору поруки зводяться до переоцінки доказів та невірного розуміння скаржником вимог чинного законодавства, а також власного тлумачення обставин, що виникли між учасниками справи. Такі доводи оцінені судом першої інстанції, були предметом перегляду судом апеляційної інстанції та не знайшли свого підтвердження.

Доводи касаційної скарги щодо між позивачем та відповідачем виникли правовідносини поруки спростовуються матеріалами справи, змістом спірної розписки та обґрунтованими висновками судів першої та апеляційної інстанції, прийнятими за результатами установлення тих обставин, на які посилалися учасники справи.  

Згідно вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Відповідно до частини 1 статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права.

З урахуванням викладеного та керуючись статтями 141, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Вінницького районного суду Вінницької області від 12 липня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Вінницької області від 10 серпня 2016 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий                                                          В. С. Висоцька

Судді:                                                                      С. Ю. Мартєв

                                                                             В. В. Пророк

                                                                             І. М. Фаловська

                                                                              С. П. Штелик  

2
Нравится
Оставьте Ваш комментарий:

Пожалуйста, авторизуйтесь или зарегистрируйтесь для добавления комментария.


Популярні судові рішення