20.04.2018 | Автор: Кірюшин Артем Андрійович Задать вопрос автору
Присоединяйтесь к нам в социальных сетях: telegram viber

ВС/КЦС: Основною підставою для визнання договору недійсним є порушення прав однієї із сторін договору, а не прав третьої особи (ВС/КЦС № 405/20/15-ц від 05.04.2018)

Фабула судового акту: У даній цивільній справі розглядалися два позови – один щодо стягнення заборгованості за кредитним договором та зустрічний – про визнання недійсним договору купівлі-продажу прав вимоги.

У цьому рішенні Касаційний цивільний суд вирішував питання саме про дійсність або недійсність договору купівлі-продажу прав вимоги.

В обґрунтування зустрічного позову боржник та поручитель за кредитним договором послалися на те, що договір купівлі-продажу прав вимоги, укладений іншою датою аніж вказана у первісному позові та цей договір не зареєстрований нотаріусом, підписаний неповноважною особою, відсутні посилання на довіреність від правління про право вчиняти правочини.

Суд першої інстанції залишив зустрічний позов без задоволення у зв’язку із недоведеністю позовних вимог.

Невдоволені таким рішенням позивачі за зустрічним позовом звернулись до апеляційного суду із апеляційною скаргою у якій поставили питання про скасування судового рішення оскільки на їх думку суд першої інстанції вирішуючи питання про відмову в задоволенні зустрічного позову в своєму рішенні намагався довести безпідставність вимог про визнання недійсним кредитного договору, але позивачі за зустрічним позовом не заперечували законність кредитного договору, а просили визнати частково недійсним договір купівлі-продажу прав вимоги, укладений між первісним та новим кредиторами. На думку представника позивачів за зустрічним позовом вказаний договір було укладено з грубими порушеннями, а тому визнавши його частково недійсним суд першої інстанції повинен був відмовити у задоволенні позовних вимог нового кредитора про стягнення заборгованості, як неналежному позивачу.

Однак такі доводи суд апеляційної інстанції до уваги не взяв і у задоволенні апеляційної скарги відмовив.

В свою чергу КЦС переглядаючи справу у касаційному порядку зазначив, що згідно ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Отже для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред'явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб’єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду.

У даній ситуації, коли боржник звертається до суду з позовом про визнання недійсним договору купівлі-продажу прав вимоги, не зазначивши, які ж саме його цивільні права та інтереси були порушені (не визнані чи оспорені), то визнання правочину недійсним, як способу захисту, не може бути застосовано.

Посилання скаржника на те, що новий кредитор не надіслав повідомлення про відступлення права вимоги, касаційним судом також було відхилено. Оскільки тлумачення статті 516, частини другої статті 517 ЦК України свідчить, що боржник, який не отримав повідомлення про відступлення права вимоги іншій особі, не позбавляється обов'язку погашення боргу, а лише має право на сплату боргу первісному кредитору, і таке виконання є належним.

Аналызуйте судовий акт: ВСУ: Кредитодавцю забороняється встановлювати в договорі про надання споживчого кредиту будь-які збори, відсотки, комісії, платежі тощо за дії, які не є послугою у визначенні Закону (справа № 6-2071цс16, 06.09.17)

Встановлення для позичальника банку непропорційно високої пені є наслідком дисбалансу договірних прав та обов'язків на шкоду споживачу послуг і може бути визнане незаконним (Апеляційний суд Миколаївської обл, справа № 488/4190/15-ц, 25.07.16)

"Два юриста три мнения" або чи є відсутність інформації про сукупну вартість кредиту підставою визнання недійсним кредитного договору? (ВССУ від 26.10.2016 у справі 449/1318/13ц та ВССУ від 05.04.2017 у справі № 727/4356/15-ц)

 

Постанова

Іменем України

05 квітня 2018 року

м. Київ

справа № 405/20/15-ц

провадження № 61-10910св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: КратаВ. І. (суддя-доповідач), Антоненко Н. О., Журавель В. І.,

учасники справи:

позивач за первісним та відповідач за зустрічним позовом - публічне акціонерне товариство «Дельта Банк»,

відповідачі за первісним та позивачі за зустрічним позовом: ОСОБА_4, ОСОБА_5,

відповідач за зустрічним позовом - публічне акціонерне товариство «Кредитпромбанк»,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_4 та ОСОБА_5 на рішення Ленінського районного суду м. Кіровограда від 25 лютого 2016 року у складі судді: Плохотніченко Л. І. та рішення апеляційного суду Кіровоградської області від 15 червня 2016 року у складі суддів: Фомічова С. Є., Голованя А. М., Гайсюка О. В.

ВСТАНОВИВ:

У січні 2015 року публічне акціонерне товариство «Дельта Банк» (далі - ПАТ «Дельта Банк») звернулося з позовом до ОСОБА_4, ОСОБА_5, про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Позовні вимоги мотивовані тим, що 12 вересня 2008 року між відкритим акціонерним товариством «Кредитпромбанк» (далі - ПАТ «Кредитпромбанк») та ОСОБА_4 був укладений кредитний договір № 8-28.3/7/08-НВ (далі - кредитний договір), відповідно до якого банк відкрив позичальнику не відновлювальну мультивалютну кредитну лінію у національній валюті України або в іноземних валютах в межах загальної суми у розмірі 52 000,00 дол. США, з розрахунку 23% річних за весь час фактичного користування кредитом на строк з 12 вересня 2008 року по 11 вересня 2037 року, з метою кредитування на купівлю нерухомості.

Виконання позичальником зобов'язань за кредитним договором забезпечуються порукою, згідно договору поруки № 28.3/7/П01/08-НВ від 12 вересня 2008 року, укладеного між ПАТ «Кредитпромбанк» та ОСОБА_5 (далі - договір поруки).

20 травня 2013 року між ПАТ «Кредитпромбанк» та ПАТ «Дельта Банк» укладено договір купівлі-продажу прав вимоги (далі - договір купівлі-продажу), згідно якого в порядку, обсязі та на умовах, визначених договором, ПАТ «Кредитпромбанк» передає (відступає) ПАТ «Дельта Банк» права вимоги за кредитними та забезпечувальними договорами, внаслідок чого ПАТ «Дельта Банк» замінює ПАТ «Кредитпромбанк» як кредитора у зазначених зобов'язаннях, а внаслідок передачі від ПАТ «Кредитпромбанк» до ПАТ «Дельта Банк» прав вимоги до боржників, до ПАТ «Дельта Банк» переходить право вимоги від боржників повного, належного та реального виконання зобов'язань за кредитними та забезпечувальними договорами. Таким чином, ПАТ «Дельта Банк» набуло право вимоги за кредитним договором.

З причини невиконання відповідачем ОСОБА_4 умов кредитного договору та додаткових умов до нього станом на 25 листопада 2014 року виникла заборгованість перед позивачем, яка складає 373 471,50 грн.

У вересні 2015 року ОСОБА_4, ОСОБА_5 звернулися в суд із зустрічним позовом до ПАТ «Дельта Банк», ПАТ «Кредитпромбанк» про визнання частково недійсним договору купівлі-продажу прав вимоги від 26 червня 2013 року.

Позовні вимоги мотивовані тим, що позивач за первісним позовом ПАТ «Дельта Банк» безпідставно вказав, що вони зобов'язані сплатити 23% за користування кредитними коштами, а також позивач ПАТ «Дельта Банк» зазначив, що на вказаних умовах кредитний договір він не укладав. Крім того, позивачі за зустрічним позовом вказали, що підставами для визнання кредитного договору частково недійсним вони вважають те, що договір купівлі-продажу прав вимоги, укладений не 20 травня 2013 року, як зазначив позивач за первісним позовом, а 26 червня 2013 року, та цей договір не зареєстрований нотаріусом, підписаний неповноважною особою, відсутні посилання на довіреність від правління про право вчиняти правочини.

Рішенням Ленінського районного суду м. Кіровограда від 25 лютого 2016 року позовні вимоги ПАТ «Дельта Банк» до ОСОБА_4 та ОСОБА_5 про стягнення заборгованості за кредитним договором задоволені повністю. Стягнуто солідарно з ОСОБА_4, та ОСОБА_5 заборгованість за кредитним договором у розмірі 373 471,50 грн, з яких 347 127,30 грн - тіло кредиту, 26 344,20 грн - відсотки. Стягнуто з ОСОБА_4, та ОСОБА_5 на користь ПАТ «Дельта Банк» судовий збір по 1 827,00 грн з кожного. У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_4, ОСОБА_5 до ПАТ «Дельта Банк» та ПАТ «Кредитпромбанк» про визнання частково недійсним договору відмовлено повністю.

Рішення мотивоване тим, що оскільки відповідачами за первісним позовом не виконані умови кредитного договору, з відповідачів на користь позивача за первісним позовом підлягає стягненню заборгованість по кредитному договору та судовий збір. У зв'язку з недоведеністю представником позивачів за зустрічним позовом обставин щодо недійсності кредитного договору, суд не встановив підстав для визнання кредитного договору недійсним.

Рішенням апеляційного суду Кіровоградської області від 15 червня 2016 року рішення Ленінського районного суду м. Кіровограда від 25 лютого 2016 року скасоване в частині вирішення зустрічного позову. Ухвалено в цій частині нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог ОСОБА_4, ОСОБА_5 до ПАТ «Дельта Банк», ПАТ «Кредитпромбанк» про визнання частково недійсним договору купівлі-продажу відмовлено з інших підстав. У решті рішення Ленінського районного суду м. Кіровограда від 25 лютого 2016 року залишено без змін.

Рішення суду апеляційного інстанції мотивоване тим, що суд першої інстанції помилково обґрунтував підстави для відмови у визнанні недійсним кредитного договору. Таких позовних вимог не було і позивачі за зустрічним позовом не заперечували законність кредитного договору. При скасуванні рішення суду першої інстанції у цій частині та ухвалюючи нове, апеляційний суд зробив висновок, що позивачами за зустрічним позовом не було доведено, що порушені їхні права, оскільки договір купівлі-продажу прав вимоги від 26 червня 2013 року був укладений між двома юридичними особами ПАТ «Кредитпромбанк» і ПАТ «Дельта Банк» і ними не оспорюється.

У липні 2016 року ОСОБА_4, ОСОБА_5 звернулися із касаційною скаргою на рішення Ленінського районного суду м. Кіровограда від 25 лютого 2016 року та рішення апеляційного суду Кіровоградської області від 15 червня 2016 року, в якій просять оскаржені рішення скасувати, зустрічний позов задовольнити, у задоволенні первісного позову відмовити.

Касаційна скарга мотивована тим, що судові рішення є необґрунтованими, судами не враховано, що договір купівлі-продажу укладений не 20 травня 2013 року, а 26 червня 2013 року. Особи, які подали касаційну скаргу, вказують, що договір купівлі-продажу від імені ПАТ «Кредитпромбанк» підписано особою, яка не мала повноважень його підписувати. Також не надано доказів сплати ПАТ «Дельта Банк» загальної купівельної ціни, обумовленої у договорі купівлі-продажу. ОСОБА_4, ОСОБА_5 вказують, що ПАТ «Дельта Банк» не надіслав повідомлення про відступлення права вимоги. Крім того у матеріалах справи є докази направлення повідомлень-вимог, але відсутні докази їх отримання ОСОБА_4, ОСОБА_5

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 08 липня 2016 року відкрито касаційне провадження.

У статті 388 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК) в редакції Закону України № 2147-VІІІ від 3 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», який набрав чинності 15 грудня 2017 року, передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

На підставі підпункту 6 пункту 1 розділу XIII Перехідні положення ЦПК справа передана до Касаційного цивільного суду.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII Перехідні положення ЦПК касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Колегія суддів відхиляє аргументи, які викладені у касаційній скарзі, з таких мотивів.

Суди встановили, відповідно до кредитного договору ОСОБА_4 отримав від ПАТ «Кредитпромбанк» кредит у сумі 52 000,00 дол. США. Факт отримання кредиту у розмірі 52 000,00 дол. США ОСОБА_4 не заперечувався.

Згідно договору поруки ОСОБА_5 взяла на себе зобов'язання солідарно відповідати перед банком у повному обсязі за своєчасне та повне виконання зобов'язань ОСОБА_4 за кредитним договором. Крім того, відповідно до пункту 1.3 договору поруки, ОСОБА_5 взяла на себе зобов'язання відповідати перед банком у тому ж обсязі, на тих же умовах та в ті ж строки, що і ОСОБА_4 Відповідно до додаткового договору № 1 до договору поруки від 10 серпня 2008 року, ОСОБА_5 свідчить, що вона ознайомлена та згодна з умовами кредитного договору.

Апеляційним судом також встановлено, що договір купівлі-продажу, укладений між ПАТ «Кредитпромбанк» та ПАТ «Дельта Банк», було підписано сторонами цього договору 26 червня 2013 року, а не 20 травня 2013 року, як вказав позивач за первісним позовом.

Встановивши, що договір купівлі-продажу прав вимоги від 26 червня 2013 року було посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шевченко Д. Г.; особи громадян, які підписали договір, встановлено, їх дієздатність, а також правоздатність, дієздатність ПАТ «Кредитпромбанк» та ПАТ «Дельта Банк» і повноваження їх представників перевірено, апеляційний суд зробив правильний висновок, що ПАТ «Дельта Банк» набуло право вимоги за кредитним договором.

Також суд апеляційної інстанції зробив обґрунтований висновок, що ОСОБА_4, ОСОБА_5 не було доведено, що порушені їхні права, оскільки договір купівлі-продажу прав вимоги від 26 червня 2013 року укладений між двома юридичними особами ПАТ «Кредит-промбанк» і ПАТ «Дельта Банк» і ними не оспорюється.

Відповідно до статей 16, 203, 215 ЦК України для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред'явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб'єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Таке розуміння визнання правочину недійсним, як способу захисту, є усталеним у судовій практиці. Це підтверджується висновками, що містяться в постановах Верховного Суду України (зокрема: постанова Верховного Суду України від 25 грудня 2013 у справі № 6-78цс13; постанова Верховного Суду України від 11 травня 2016 у справі № 6-806цс16).

У ситуації, коли боржник звертається до суду з позовом про визнання недійсним договору купівлі-продажу прав вимоги від 26 червня 2013 року, не зазначивши, які ж його цивільні права та інтереси були порушені (не визнані чи оспорені), то визнання правочину недійсним, як способу захисту, не може бути застосовано.

Судом першої та апеляційної інстанції не було встановлено, яке суб'єктивне цивільне право (інтерес) ОСОБА_4, ОСОБА_5 було порушене, не визнане чи оспорене, для того, щоб застосувати такий спосіб захисту, як визнання правочину недійсним. А тому висновки судів про відсутність підстав для визнання недійсним договору купівлі-продажу прав вимоги від 26 червня 2013 року є правильними, а доводи касаційної скарги їх не спростовують.

Посилання у касаційній скарзі про те, що ПАТ «Дельта Банк» не надіслав повідомлення про відступлення права вимоги, колегія суддів відхиляє. Оскільки тлумачення статті 516, частини другої статті 517 ЦК України свідчить, що боржник, який не отримав повідомлення про відступлення права вимоги іншій особі, не позбавляється обов'язку погашення боргу, а лише має право на сплату боргу первісному кредитору, і таке виконання є належним.

Аналогічний висновок зроблено і Верховним Судом України. Зокрема, в постанові від 23 вересня 2015 року у справі № 6-979цс15 вказується, що «боржник, який не отримав повідомлення про передачу права вимоги іншій особі, не позбавляється обов'язку погашення заборгованості, а лише має право на погашення заборгованості первісному кредитору і таке виконання є належним».

Також колегія суддів відхиляє посилання осіб, які подали касаційну скаргу, щодо відсутності доказів отримання повідомлень-вимог. Оскільки сторони кредитного договору обумовили порядок повідомлення сторони шляхом надсилання рекомендованого листа на адресу, вказану у кредитному договорі.

Суди встановили, що 02 жовтня 2014 року, згідно пункту 6.6 кредитного договору, ПАТ «Дельта Банк» направлено рекомендованим листом на адресу ОСОБА_4, ОСОБА_5 досудові вимоги щодо виконання умов кредитного договору та додаткових договорів до нього, які залишилася не виконаними.

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржені рішення постановлено без додержання норм матеріального і процесуального права та зводяться до переоцінки доказів у справі, що, відповідно до положень статті 400 ЦПК, знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду. У зв'язку з наведеним, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржені рішення без змін.

Оскільки оскаржені судові рішення залишені без змін, а скарга без задоволення, то судовий збір за подання касаційної скарги покладається на осіб, яка подали касаційну скаргу.

Керуючись статтями 400, 401, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_4 та ОСОБА_5 залишити без задоволення.

Рішення Ленінського районного суду м. Кіровограда від 25 лютого 2016 року та рішення апеляційного суду Кіровоградської області від 15 червня 2016 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді

5
Нравится
Оставьте Ваш комментарий:

Пожалуйста, авторизуйтесь или зарегистрируйтесь для добавления комментария.


Популярні судові рішення