06.04.2018 | Автор: Кірюшин Артем Андрійович Задать вопрос автору
Присоединяйтесь к нам в социальных сетях: telegram viber youtube

ВС/КЦС: Витрати на поминальні обіди НЕ входять до витрат на поховання (ВС/КЦС № 554/1793/15-ц від 19.03.2018)

Фабула судового акту: Законом України «Про поховання та похоронну справу» визначено загальні правові засади здійснення в Україні діяльності з поховання померлих, врегульовано відносини, що виникають після смерті (загибелі) особи, щодо проведення процедури поховання, а також встановлює гарантії належного ставлення до тіла (останків, праху) померлого та збереження місця поховання.

Водночас нормою статті 2 вказаного Закону визначено, що похованням померлого є комплекс заходів та обрядових дій, які здійснюються з моменту смерті людини до поміщення труни з тілом або урни з прахом у могилу або колумбарну нішу, облаштування та утримання місця поховання відповідно до звичаїв та традицій, що не суперечать законодавству. Таким чином, ураховуючи різні культурні традиції народів, які живуть в Україні, певне розмаїття релігій, що сповідуються, зазначена норма не дає чіткого визначення поховання. Проте у судовій практиці виникає питання, які ж саме витрати підлягають відшкодуванню та стягненню або з винної особи у порядку визначеному КПК України, або ж в інших випадках передбачених цивільним правом. Положеннями ч. 1 ст. 1232 ЦК України передбачено, що спадкоємці зобов'язані відшкодувати розумні витрати, які були зроблені одним із них або іншою особою на утримання, догляд, лікування та поховання спадкодавця. У даному випадку вдова померлого звернулася до суду із позовною заявою до дітей останнього від першого шлюбу про відшкодування витрат на утримання, лікування та поховання спадкодавця. Позовні вимоги було вмотивовано тим, що покійний був інвалідом, сильно хворів, потребував постійно догляду та лікування. Весь тягар по догляду за її чоловіком, по його утриманню, організації його поховання несла тільки вона. В свою чергу діти від першого шлюбу батьку матеріально не допомагали, та його життям не цікавились. Судом першої інстанції позовні вимоги задоволено. В свою чергу апеляційний суд вказане рішення скасував та постановив нове, яким у задоволенні позову відмовив з підстав недоведеності позовних вимог. Касаційний цивільний суд з таким рішенням суду апеляційної інстанції погодився та додатково заначив наступне.

У відповідності до статті 2 Закону України «Про поховання та похоронну справу» від 10 липня 2003 року під похованням померлого слід розуміти комплекс заходів та обрядових дій, які здійснюються з моменту смерті людини до поміщення труни з тілом або урни з прахом у могилу або колумбарну нішу, облаштування та утримання місця поховання відповідно до звичаїв та традицій, що не суперечать законодавству.

Аналіз зазначеної норми дає підстави для висновку про те, що апеляційний суд обґрунтовано відмовив в задоволенні позову в частині стягнення витрат на проведення поминальних обідів, які проводяться після поховання, оскільки зазначені витрати не підлягають відшкодуванню згідно з вимогами закону.

Аналізуйте судовий акт: ВС/КЦС: Неотримання спадкоємцем свідоцтва про право на спадщину не вбереже від боргів спадкодавця, не припинить договір іпотеки та не зніме заборону на відчуження нерухомості (ВС/КЦС выд 28 лютого 2018р. у справі № 441/1647/15-ц)

ВСУ: Необізнаність спадкоємця про існування заповіту є ПОВАЖНОЮ причиною для встановлення додаткового строку для прийняття спадщини (ВСУ у справі № 6-1320цс17 від 23.08.2017)

Комморієнти, спадкова трансмісія та право представлення: використовуючи ці терміни ВСУ захистив права хлопця, який раніше через малоліцтво не зміг правильно прийняти спадщину свого діда (ВСУ від 7 червня 2017 у справі № 6-161цс17)

Заповіт складений зі слів спадкодавця та не зачитаний останнім в голос є нікчемним (ВССУ від 29.03.2017р. у справі № 607/18133/15-ц)

                                                                                                    

                                                                                                   Постанова

                                                                                               Іменем України

19 березня 2018 року

м. Київ

справа № 554/1793/15-ц

провадження № 61-6381 св 18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Коротуна В. М. (суддя-доповідач), Курило В. П., Червинської М. Є.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_4,

відповідачі: ОСОБА_5, ОСОБА_6,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 на рішення апеляційного суду Полтавської області у складі колегії суддів: Абрамова П. С., Акопян В. І., Лобова О. А., від 19 жовтня 2016 року

В С Т А Н О В И В :

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII Перехідних положень ЦПК України у редакції Закону України № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У лютому 2015 року ОСОБА_4 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_5, ОСОБА_6 про відшкодування витрат на утримання, лікування та поховання спадкодавця.

Позовна заява мотивована тим, що з 1989 року вона перебувала у шлюбі з ОСОБА_7, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1. Після його смерті відкрилась спадщина на Ѕ частини квартири АДРЕСА_1. Зазначала, що у встановленому законом порядку вона прийняла спадщину шляхом подання в нотаріальну контору заяви про прийняття спадщини. Крім неї, також подали заяви діти спадкодавця від попереднього шлюбу, відповідачі у справі. Позивач зазначала, що її чоловік був інвалідом 2 групи з 1999 року, сильно хворів, потребував постійно догляду та лікування. Весь тягар по догляду за її чоловіком, по його утриманню, організації його поховання ліг виключно на неї. Відповідачі матеріально не допомагали, до батька не приїздили.

Враховуючи викладене, позивач просила стягнути майнові витрати з відповідачів на її користь по 18 880 грн 76 коп. з кожного.

Рішенням Октябрського районного суду м. Полтави від 22 червня 2015 року позов ОСОБА_4 задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_4 грошові кошти у сумі 18 880 грн 76 коп.

Стягнуто з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_4 грошові кошти у сумі 18 880 грн.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

У задоволенні іншої частини позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що доводи позивача про здійснення нею витрат на утримання та поховання померлого чоловіка знайшли своє підтвердження, а тому позов є обґрунтованим та таким, що підлягає задоволенню.

Рішенням апеляційного суду Полтавської області від 19 жовтня 2016 року рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 22 червня 2015 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_4 відмовлено.

Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що суд першої інстанції правильно встановивши обставини справи, застосувавши до спірних правовідносин вимоги статті 1232 ЦК України, яка їх регулює, не звернув увагу на зазначені положення діючого законодавства, а тому прийшов до помилкового висновку щодо стягнення витрат на проведення поминальних обідів, які проводяться після поховання. Крім того, вважав, що позивачем не надано жодного доказу щодо утримання нею померлого чоловіка та що витрачені на лікування кошти були саме її особистими коштами. Також суд першої інстанції не звернув увагу на те, що позивач отримала допомогу на поховання чоловіка у сумі 11 812 грн 29 коп. від держави.

У листопаді 2016 рокуОСОБА_4 подала до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення суду апеляційної інстанцій та залишити рішення суду першої інстанції в силі.

Касаційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи та належним чином оцінив подані нею під час розгляду справи докази, а тому рішення суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню, а рішення суду першої інстанції залишенню в силі.

Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

05 лютого 2018 року справа передана до Верховного Суду.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Судами встановлено, що ОСОБА_4 з 1989 року перебувала у шлюбі з ОСОБА_7 та проживали разом за адресою: АДРЕСА_1 по день смерті останнього - ІНФОРМАЦІЯ_1.

ОСОБА_7 був інвалідом 2 групи з 1999 року в силу захворювання, набутого внаслідок ліквідації аварії на ЧАЕС у 1986 році та страждав на ряд захворювань.

Відповідно до частини 1 статті 1232 ЦК України спадкоємці повинні відшкодовувати розумні витрати, які зазнав один з них, або інша особа на утримання, догляд, лікування та поховання спадкодавця.

Зазначена норма містить особливість при покладенні на спадкоємців обов'язку щодо покриття витрат на поховання спадкодавця, а саме такі витрати повинні бути розумними, що стосується їхнього розміру та необхідності здійснення.

У відповідності до статті 2 Закону України «Про поховання та похоронну справу» від 10 липня 2003 року під похованням померлого слід розуміти комплекс заходів та обрядових дій, які здійснюються з моменту смерті людини до поміщення труни з тілом або урни з прахом у могилу або колумбарну нішу, облаштування та утримання місця поховання відповідно до звичаїв та традицій, що не суперечать законодавству.

Аналіз зазначених норм дає підстави для висновку про те, що апеляційний суд обґрунтовано відмовив в задоволенні позову в частині стягнення витрат на проведення поминальних обідів, які проводяться після поховання, оскільки зазначені витрати не підлягають відшкодуванню згідно з вимогами закону.

Відповідно до статті 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, крім випадків встановлених статті 61 ЦПК України.

Отже, враховуючи те, що позивачем не надано належних та допустимих доказів, що витрати понесені на лікування померлого є особистими коштами позивача, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позову в цій частині.

Вирішуючи питання в частині відшкодування витрат на поховання, апеляційний суд, встановивши, що позивач отримала допомогу на поховання чоловіка у розмірі 11 812 грн 29 коп., враховуючи підтверджені документально належними та допустимими доказами витрати, понесені ОСОБА_4 на поховання, виготовлення та встановлення пам'ятника, які покриваються отриманими від держави на поховання кошти, обґрунтовано вважав, що позов не підлягає задоволенню і в цій частині.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.

Керуючись статтями 389, 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу ОСОБА_4 залишитибез задоволення.

Рішення апеляційного суду Полтавської області від 19 жовтня 2016 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді

3
Нравится
Оставьте Ваш комментарий:

Пожалуйста, авторизуйтесь или зарегистрируйтесь для добавления комментария.


Популярні судові рішення