10.11.2017 | Автор: Кірюшин Артем Андрійович Задати питання автору
Приєднуйтесь до нас в соціальних мережах: telegram viber youtube

ВСУ: Засіб захисту та заподіяння шкоди має бути співрозмірним небезпечності посягання та обстановці захисту: перекваліфікування зі ст. 115 КК на ст. 118 КК (ВСУ, № 5-134кс15 від 01.10.2015)

Фабула судового акту: У цій справі жінку засуджено за те, що остання зарізала свого співмешканця. За матеріалами справи потерпілий зловживав спиртними напоями, постійно влаштовував сварки та бив її за що неодноразово був притягнутий до адміністративної відповідальності.

У день події потерпілий також був п'яним, влаштував сварку, побив засуджену та зломав їй ніс. Через деякий проміжок часу сварка та бійка продовжилися. Під час бійки потерпілий замахнувся на засуджену і останній здалося, що у нього у руці ніж.

Бажаючи захиститись жінка схопила зі столу ніж та вдарила свого співмешканця у груди від чого той помер.

Вироком суду першої інстанції жінку засуджено за ч. 2 ст. 121 КК України (спричинення тяжких тілесних ушкоджень, що потягли за собою смерть потерпілого).

Апеляційним судом її дії перекваліфіковано на ч. 1 ст. 115 КК України (умисне вбивство). З таким висновком погодився і ВССУ.

Проте ВСУ переглядаючи вказані рішення судів перекваліфікував її дії на ст. 118 КК України (Умисне вбивство, вчинене при перевищенні меж необхідної оборони) з наступних підстав.

З об’єктивної сторони умисне вбивство характеризується протиправним посяганням на життя людини, а з суб’єктивної сторони – умисною формою вини. 

Такі самі ознаки об’єктивної та суб’єктивної сторони характерні і для умисного вбивства, вчиненого при перевищенні меж необхідної оборони (стаття 118 КК). Проте, на відміну від умисного вбивства, відповідальність за вчинення якого передбачена статтею 115 КК, обов’язковою ознакою суб’єктивної сторони злочину, передбаченого статтею 118 КК, є мотив діяння – захист винною особою охоронюваних законом прав та інтересів від суспільно небезпечного посягання.

Аналіз норм ст. 36 КК України дає підстави стверджувати, що до критеріїв визначення правомірності необхідної оборони належать: наявність суспільно небезпечного посягання, його дійсність та об’єктивна реальність, межі захисних дій, які б не перевищували меж необхідності, а шкода особі, яка здійснює посягання, не перевищувала б ту, яка для цього необхідна.

Тому суд у кожному конкретному випадку, враховуючи конкретні обставини справи, повинен здійснити порівняльний аналіз та оцінити наявність чи відсутність акту суспільно небезпечного посягання й акту захисту, встановити їх співвідношення, відповідність чи невідповідність захисту небезпечності посягання.

У даній справі засуджена зазнала суспільно небезпечного посягання достатньої інтенсивності з боку співмешканця, яке було реальним, і внаслідок його попередньої поведінки мала підстави побоюватися за своє життя і здоров’я. 

А тому дії засудженої відповідають вимогам частини першої та частини другої статті 36 КК щодо права особи на необхідну оборону. 

Аналізуйте судовий акт: ВССУ: Визначальним для кваліфікації дій винної особи за ст. 115 КК України є спрямованість умислу винного та бажання настання смерті потерпілого (справа № 646/10855/15-к від 28.09.2017)

Приговор: Переквалификация ст. 115 КК - "умышленного убийство" на ст. 119 УК Украины - "неосторожное убийство" (Апелляционный суд Запорожской области от 12 августа 2016г.)

ВСУ визначив різницю між умисним вбивством - ст. 115 КК та перевищенням меж необхідної самооборони - ст.118 КК (Постанова ВСУ у справі № 5-34кс14)

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

1 жовтня 2015 року                                                                                                                                                                      м. Київ

Судова палата у кримінальних справах Верховного Суду України у складі:

головуючого

суддів:

при секретарях:

за участю:

судді Вус С.М.,

Глоса Л.Ф., Гошовської Т.В., Заголдного В.В., Канигіної Г.В., Ковтюк Є.І., Короткевича М.Є., Кузьменко О.Т., Пивовара В.Ф., Пошви Б.М., Редьки А.І., Школярова В.Ф.,

Волевач О.В., Тімчинській І.О.,

заступника начальника управління підтримання державного обвинувачення в суді Генеральної прокуратури України Курапова М.В.,

захисника ОСОБА_1,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за заявами заступника Генерального прокурора України та захисника ОСОБА_1 про перегляд ухвали колегії суддів судової палати у кримінальних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 31 березня 2015 року щодо ОСОБА_2,

у с т а н о в и л а:

Полтавський районний суд Полтавської області вироком від 15 січня 2014 року засудив ОСОБА_2 за частиною другою статті 121 Кримінального кодексу України (далі – КК) із застосуванням статті 69 цього Кодексу до покарання у виді позбавлення волі на строк п’ять років і на підставі статті 75 КК звільнив її від відбування призначеного покарання з випробуванням.

Апеляційний суд Полтавської області вироком від 6 травня 2014 року зазначений вирок місцевого суду щодо ОСОБА_2 скасував і засудив її за частиною першою статті 115 КК із застосуванням статті 69 цього Кодексу до покарання у виді позбавлення волі на строк п’ять років.

Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ ухвалою від 31 березня 2015 року вирок апеляційного суду щодо ОСОБА_2 залишив без зміни.

Згідно з вироком апеляційного суду ОСОБА_2 визнано винною у тому, що вона 9 лютого 2013 року близько 20 год. 30 хв., перебуваючи у стані алкогольного сп’яніння за місцем свого проживання у ІНФОРМАЦІЯ_1 Полтавської області, під час сварки на ґрунті неприязних стосунків, з метою позбавлення життя нанесла ОСОБА_3 один удар ножем у ліву верхню третину грудної клітки, внаслідок чого він помер. Одночасно цим же ударом потерпілому було заподіяно легке тілесне ушкодження у виді колотої рани в області задньої поверхні правої кисті.

У заяві про перегляд Верховним Судом України судових рішень щодо ОСОБА_2 заступник Генерального прокурора України, посилаючись на неоднакове застосування судом касаційної інстанції однієї і тієї самої норми права, передбаченої законом України про кримінальну відповідальність, у подібних правовідносинах, що зумовило ухвалення різних за змістом судових рішень, стверджує про неправильну юридичну оцінку дій засудженої як умисного вбивства, оскільки за встановлених судом фактичних обставин ОСОБА_2 нанесла удар ножем ОСОБА_3, захищаючись від протиправного насильства з його боку, тобто діяла в обстановці необхідної оборони, однак, позбавивши життя потерпілого, перевищила її межі, а відтак вчинила умисне вбивство при перевищенні меж необхідної оборони.

На обґрунтування неоднакового правозастосування заявник надає копії ухвал Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 22 жовтня 2013 року щодо ОСОБА_4 та від 20 грудня 2011 року щодо ОСОБА_5, в яких суд касаційної інстанції погодився з кваліфікацією дій засуджених за статтею 118 КК.

Також у заяві прокурор вказує на невідповідність оспорюваної ухвали суду касаційної інстанції щодо ОСОБА_2 висновкам стосовно відмежування умисного вбивства від умисного вбивства при перевищенні меж необхідної оборони, викладеним у постановах Верховного Суду України від 15 травня 2014 року щодо ОСОБА_6 у справі № 5-12кс14, від 27 листопада2014 року щодо ОСОБА_7 у справі № 5-34кс14 та від 24 жовтня 2013 року щодо ОСОБА_8 у справі № 5-37кс13 і додає до заяви копії зазначених постанов.

На підставі наведеного заявник просить вирок Апеляційного суду Полтавської області від 6 травня 2014 року та ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 31 березня 2015 року щодо ОСОБА_2 змінити, не передаючи справу на новий розгляд, дії засудженої перекваліфікувати з частини першої статті 115 КК на статтю 118 КК та зменшити їй покарання до 1 року 5 місяців позбавлення волі.

Захисник ОСОБА_1 у своїй заяві порушує питання про перегляд Верховним Судом України вищевказаної ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ щодо ОСОБА_2, просить ухвалу скасувати, а справу направити на новий розгляд до зазначеного суду. Як на підставу для перегляду посилається на неоднакове застосування судом касаційної інстанції однієї і тієї самої норми права, передбаченої законом України про кримінальну відповідальність, у подібних правовідносинах, що зумовило ухвалення різних за змістом судових рішень. На підтвердження своїх доводів надає копії ухвал Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25 березня 2014 року та від 10 січня 2013 року, в яких за аналогічних, на його думку, обставин, суд касаційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про необхідність кваліфікації дій засуджених за частиною другою статті 121 КК за ознаками заподіяння тяжкого тілесного ушкодження, яке спричинило смерть, у зв’язку з відсутністю у них прямого умислу на позбавлення життя потерпілих, тоді як подібні дії ОСОБА_2 безпідставно кваліфіковано за частиною першою статті 115 КК як умисне вбивство.

Судова палата у кримінальних справах Верховного Суду України заслухала суддю-доповідача, захисника ОСОБА_1, який підтримав свою заяву у частині прохання про перегляд судових рішень щодо ОСОБА_2, а в частині підстав для їх перегляду та ухвалення рішення за його наслідками висловився на підтримку заяви заступника Генерального прокурора України, прокурора, який також підтримав цю заяву, перевірила матеріали кримінальної справи та матеріали, додані до заяв, обговорила викладені у них доводи і дійшла висновку про зазначене нижче.

Верховний Суд України (далі – Суд) переглядає ухвалу колегії суддів судової палати у кримінальних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 31 березня 2015 року щодо ОСОБА_2 за наявності підстав, передбачених пунктами 1 і 3 частини першої статті 445 Кримінального процесуального кодексу України (далі – КПК).

Перегляд судових рішень з підстави неоднакового застосування судом касаційної інстанції однієї і тієї самої норми права, передбаченої законом України про кримінальну відповідальність, у подібних правовідносинах, що зумовило ухвалення різних за змістом судових рішень, передбачає перевірку висновку щодо застосування норми матеріального права судом касаційної інстанції у зіставленні з висновком, якого суд касаційної інстанції дійшов у порівнюваному рішенні, виходячи при цьому з установлених фактичних обставин, викладених у судових рішеннях, що набрали законної сили.

Порівняння суспільно небезпечних діянь оспорюваного рішення та порівнюваних рішень суду касаційної інстанції від 22 жовтня 2013 року та від 20 грудня 2011 року свідчить про їх певну подібність за окремими спільними рисами, зокрема за об’єктом посягання – життя іншої людини, суб’єктом злочину – фізична осудна особа, за такими ознаками об’єктивної сторони, як обстановка, спосіб та знаряддя злочину, настання наслідків у вигляді смерті. Водночас ці діяння отримали різну кримінально-правову оцінку: в оспорюваному рішенні – за частиною першою статті 115 КК, у порівнюваних – за статтею 118 КК.

За нормативним визначенням умисне вбивство (стаття 115 КК) з об’єктивної сторони характеризується дією або бездіяльністю у вигляді протиправного посягання на життя людини, наслідками у вигляді смерті та причинним зв’язком між зазначеними діяннями та наслідками, а з суб’єктивної сторони – умисною формою вини (прямим або непрямими умислом), коли винний усвідомлює, що може заподіяти смерть особи, передбачає такі наслідки і бажає або свідомо припускає їх настання.

Такі самі ознаки об’єктивної та суб’єктивної сторони характерні і для умисного вбивства, вчиненого при перевищенні меж необхідної оборони (стаття 118 КК). Проте, на відміну від умисного вбивства, відповідальність за вчинення якого передбачена статтею 115 КК, обов’язковою ознакою суб’єктивної сторони злочину, передбаченого статтею 118 КК, є мотив діяння – захист винною особою охоронюваних законом прав та інтересів від суспільно небезпечного посягання.

Згідно із частиною першою статті 36 КК необхідною обороною визнаються дії, вчинені з метою захисту охоронюваних законом прав та інтересів особи, яка захищається, або іншої особи, а також суспільних інтересів та інтересів держави від суспільно небезпечного посягання шляхом заподіяння тому, хто посягає, шкоди, необхідної і достатньої в даній обстановці для негайного відвернення чи припинення посягання, якщо при цьому не було допущено перевищення меж необхідної оборони.

Перевищенням меж необхідної оборони визнається умисне заподіяння тому, хто посягає, тяжкої шкоди, яка явно не відповідає небезпечності посягання або обстановці захисту (частина третя статті 36 КК).

До критеріїв визначення правомірності необхідної оборони належать: наявність суспільно небезпечного посягання, його дійсність та об’єктивна реальність, межі захисних дій, які б не перевищували меж необхідності, а шкода особі, яка здійснює посягання, не перевищувала б ту, яка для цього необхідна.

Для вирішення питання про кваліфікацію складу злочину, пов’язаного з умисним позбавленням життя особи, зокрема щодо відсутності чи наявності стану необхідної оборони, перевищення її меж, суд у кожному конкретному випадку, враховуючи конкретні обставини справи, повинен здійснити порівняльний аналіз та оцінити наявність чи відсутність акту суспільно небезпечного посягання й акту захисту, встановити їх співвідношення, відповідність чи невідповідність захисту небезпечності посягання.

З фактичних обставин та матеріалів справи вбачається, що потерпілий ОСОБА_3 протягом останніх чотирьох років під час спільного проживання з ОСОБА_2 зловживав алкогольними напоями, вчиняв насильство у сім’ї, за що неодноразово притягався до адміністративної відповідальності, ніде не працював, виносив з дому речі, систематично бив дружину та доньку.

У день події, близько 16 години, перебуваючи у стані сильного алкогольного сп’яніння, ОСОБА_3 влаштував сварку, під час якої заподіяв удар кулаком в обличчя ОСОБА_2 та зламав їй ніс, після чого вона вигнала його зі свого будинку. Приблизно о 20 годині ОСОБА_3 повернувся, але ОСОБА_2 його до будинку не впустила. Незважаючи на це, він таємно, без її дозволу, проник усередину і намагався сховатися у кімнаті, але засуджена знайшла його і почала виганяти. Через небажання ОСОБА_3 залишити будинок між ним та ОСОБА_2 знову виникла сварка, під час якої засуджена намагалася зателефонувати у міліцію, але ОСОБА_3 відібрав у неї телефон і продовжував бити її та штовхати. Тоді ОСОБА_2 спробувала вдарити потерпілого сковорідкою, яку він вибив з її рук, після чого штовхнув ОСОБА_2 і вона впала на стіл. У цей момент ОСОБА_3 вкотре замахнувся, і ОСОБА_2 здалося, що в його руці предмет, схожий на ніж. Побоюючись за себе та намагаючись захиститися від суспільно небезпечних посягань з боку ОСОБА_3, ОСОБА_2 схопила зі столу кухонний ніж і нанесла ним удар у ліву верхню третину грудної клітки потерпілому, який, за твердженням експерта, що проводив судово-медичну експертизу трупа ОСОБА_3, був найбільш зручним та вірогідним у даному випадку, спричинивши останньому смертельне поранення у виді колото-різаної рани в зазначеній ділянці з ушкодженням лівої легені, серцевої сорочки і правого шлуночка серця та з подальшим розвитком гострої кровотечі.

За даними висновку судово-медичної експертизи у ОСОБА_2, крім перелому кісток та забою м’яких тканин спинки носа, виявлено також і інші легкі тілесні ушкодження, що спричинили короткочасний розлад здоров’я, у виді синців на обличчі, лівому та правому передпліччі, правій нозі, які утворилися можливо у строк інкримінованого їй діяння.

Викладені обставини свідчать, що ОСОБА_2 зазнала суспільно небезпечного посягання достатньої інтенсивності з боку співмешканця, яке було реальним, і внаслідок його попередньої поведінки мала підстави побоюватися за своє життя і здоров’я. Під час цього посягання, яке не було закінченим, засуджена, не маючи через обмежений вільний простір кухні та фізичну перевагу потерпілого іншої можливості уникнути подальшого насильства з його боку та спричинення більш тяжкої шкоди її здоров’ю, скориставшись своїм правом на застосування захисту шляхом заподіяння фізичної шкоди нападнику, використала предмет, який випадково знаходився біля неї, – кухонний ніж.

Такі дії ОСОБА_2 відповідають вимогам частини першої та частини другої статті 36 КК щодо права особи на необхідну оборону з метою захисту охоронюваних законом своїх прав та інтересів шляхом заподіяння тому, хто посягає, шкоди для припинення цього посягання.

За таких обставин висновок суду касаційної інстанції, який погодився із рішенням суду апеляційної інстанції, про те, що мотивом дій ОСОБА_2 були особисті неприязні стосунки, які виникли під час сварки, не можна визнати обґрунтованим та таким, що відповідає вимогам закону.

Водночас застосований засіб захисту (кухонний ніж) та заподіяння шкоди у вигляді позбавлення життя за даних конкретних обставин справи не відповідали небезпечності посягання та обстановці захисту, а відтак ОСОБА_2 вийшла за межі заходів, необхідних для захисту своїх охоронюваних законом прав та інтересів, тобто перевищила межі необхідної оборони.

Саме таку позицію висловив касаційний суд в ухвалах від 22 жовтня 2013 року та від 20 грудня 2011 року.

Так, в ухвалі від 22 жовтня 2013 року касаційний суд погодився з кваліфікацією судом першої інстанції за статтею 118 КК дій засудженого, який, будучи особою з істотною фізичною вадою та перебуваючи в умовах обмеженого простору, що перешкоджало вільному пересуванню та швидкому реагуванню на неправомірну поведінку потерпілого, який переважав його за фізичними даними, на неодноразові спроби останнього вдарити засудженого табуретом, захищаючись, наніс йому смертельний удар ножем у грудну клітку.

В ухвалі від 20 грудня 2011 року суд касаційної інстанції визнав правильним рішення апеляційного суду про перекваліфікацію дій засудженого з частини першої статті 115 КК на статтю 118 КК з огляду на встановлені судом фактичні обставини вчиненого злочину, відповідно до яких потерпілий під час конфлікту з засудженим вдарив його і почав душити до потемніння в очах, на що останній дістав з кишені куртки розкладний ніж і завдав ним удари потерпілому, які спричинили його смерть.

Отже, попри подібність фактичних обставин суспільно небезпечних діянь, інкримінованих засудженим, в оспорюваному і порівнюваних рішеннях касаційного суду, зокрема щодо наявності реального суспільно небезпечного посягання, обстановки захисту (обмеження простору), фізичних даних нападаючого і особи, яка захищалася, норма закону про кримінальну відповідальність застосована неоднаково, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень, й у справі, рішення в якій оспорюється, суд касаційної інстанції зробив хибний висновок про вчинення засудженою умисного вбивства під час сварки на ґрунті особистих неприязних стосунків, тоді як фактичні обставини справи свідчать, що мотивом її дій був захист охоронюваних законом своїх прав та інтересів від суспільно небезпечного посягання, межі якого вона перевищила.

Відтак, рішення суду касаційної інстанції, який погодився з кваліфікацією дій ОСОБА_2 за частиною першою статті 115 КК, є неправильним та не відповідає висновку щодо розмежування умисного вбивства та умисного вбивства при перевищенні меж необхідної оборони, викладеному в постановах Верховного Суду України від 15 травня 2014 року щодо ОСОБА_6 у справі № 5-12кс14 та від 27 листопада2014 року щодо ОСОБА_7 у справі № 5-34кс14.

Стосовно судових рішень касаційного суду, доданих у якості порівнюваних до заяви захисника ОСОБА_1 на обґрунтування його доводів про необхідність кваліфікації дій ОСОБА_2 за частиною другою статті 121 КК, то таке правозастосування касаційного суду у кожному із рішень, наданих для порівняння, ґрунтується на встановлених судом фактичних обставинах суспільно небезпечних діянь, змістом яких і обумовлений вибір зазначеної норми закону України про кримінальну відповідальність при юридичній оцінці дій засуджених. Аналіз змісту цих фактичних обставин не дає підстав для висновку про їх тотожність до фактичних обставин суспільно небезпечного діяння, за яке засуджено ОСОБА_2, хоча вони і схожі за окремими елементами складу злочину, а тому немає підстав і для висновку про допущене касаційним судом у даному випадку неоднакове правозастосування.

Таким чином, вирок апеляційного суду та ухвалу суду касаційної інстанції щодо ОСОБА_2 необхідно змінити, перекваліфікувати її дії з частини першої статті 115 КК на статтю 118 КК та призначити їй покарання у межах санкції зазначеної норми кримінального закону з урахуванням конкретних обставин справи та даних про особу засудженої.

На підставі наведеного, керуючись статтями 453, 454, 455 Кримінального процесуального кодексу України, Судова палата у кримінальних справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л а:

Заяви заступника Генерального прокурора України та захисника ОСОБА_1 задовольнити частково.

Вирок Апеляційного суду Полтавської області від 6 травня 2014 року та ухвалу колегії суддів судової палати у кримінальних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 31 березня 2015 року щодо ОСОБА_2 змінити.

Дії ОСОБА_2 перекваліфікувати з частини першої статті 115 Кримінального кодексу України на статтю 118 Кримінального кодексу України і призначити їй за цим законом покарання у виді позбавлення волі на строк один рік шість місяців.

Постанова є остаточною і не може бути оскаржена, крім як на підставі, передбаченій пунктом 4 частини першої статті 445 Кримінального процесуального кодексу України.

Судді

 

13
Подобається
Оставьте Ваш комментарий:

Пожалуйста, авторизуйтесь или зарегистрируйтесь для добавления комментария.


Популярні судові рішення